Вірусний гепатит В – особливості клінічного перебігу хронічного ГВ –1

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Вірусний гепатит В – особливості клінічного перебігу хронічного ГВ –1

Хронічний ГВ більшою частиною має клінічно згладжений малосимптомний перебіг. Діагноз нерідко первинно встановлюють на підставі результатів лабораторних досліджень (підвищення АлАТ, маркери HBV) і біопсії печінки. В цьому зв’язку так зване хронічне “вірусоносійство" є сугубо умовним найменуванням і відповідає ХГ з скритим перебігом. Проведене в клініці інфекційних хвороб Військово-медичної академії комплексне поглиблене обстеження безсимптомних HBsAg-позитивних донорів, що включало біопсію печінки, показало, що 70% “вірусоносіїв” є хворими латентним хронічним ГВ, причому 28% в фазі реплікації. Цікаво відмітити, що тільки тоді, коли хворого повідомляють про діагноз, він починає пред’являти скарги і згадує про більш ранні прояви хвороби. При цьому дуже часто хворі підкреслюють відсутність якого-небудь попереднього анамнезу і скільки-небудь окресленого початку захворювання. Це цілком зрозуміло з урахуванням розвитку хронізації переважно після легкого перебігу жовтяничних чи частіше безжовтяничних, субклінічних та інапарантних форм гострої фази хвороби, що в значній частині залишаються нерозпізнаними.

Клінічні прояви хронічного ГВ багато в чому залежать від реплікативної активності збудника. Про реплікацію HBV свідчить наявність HBeAg, при його відсутності (низька реплікаційна активність, мутантні штами) – виявлення в крові ДНК HBV методом ПЛР. Певне значення для судження про реплікацію віруса має високий рівень концентрації HBsAg (більше 100 нг/мл) і/або наявність анти-HBc IgM. При відсутності маркерів реплікації і виявленні HBsAg, анти-НВс IgG і анти-НВе кажуть про інтегративну фазу.

Хронічний інтегративний ГВ, як правило, має доброякісний перебіг. Він перебігає безсимптомно при нормальних біохімічних показниках крові і діагностується на підставі ідентифікації специфічних вірусних маркерів, що відповідають даній фазі, і морфологічних змін, які в більшості випадків характеризуються дистрофічними процесами паренхіми, незначними проявами вірусної інфекції (окремі внутрішньочасточкові лімфоїдні інфільтрати і поодинокі лімфоцити в портальних трактах) і відсутністю фіброзу. Приблизно у чверті хворих відмічаються гістологічні ознаки гепатиту з мінімальною активністю патологічного процесу в печінці (ІГА Knodell < 4) із збереженням цілісності внутрішньої пограничної пластинки і слабко виражений перипортальний фіброз.

Хронічний реплікативний ГВ у переважного числа хворих перебігає без жовтяниці. Всі інші суб’єктивні й об’єктивні прояви хвороби не настільки маніфестні і можуть протягом тривалого часу не звертати на себе увагу. Перші ознаки відповідають скаргам хворих на швидку стомлюваність, погіршення загального самопочуття, слабкість, головний біль, зниження толерантності до звичайних фізичних навантажень, відчуття втомленості вже в ранішній час. З’являється пітливість, порушується сон, відсутнє відчуття свіжості після нічного сну, інколи це сполучається з емоційною нестійкістю. Поява і прогресування цих симптомів відповідає поступовому розвитку печінкової інтоксикації. З відносно меншою постійністю приєднуються диспептичні розлади. Вони характеризуються погіршенням апетиту, переносимості жирної їжі, відчуттям гіркоти у роті, появою нудоти, відчуття важкості в епігастральній області. Інколи виникає повторюваний тупий біль у верхній частині живота, в області правого підребер’я. Переважно суб’єктивні прояви хвороби нерідко сполучаються з непостійним субфебрилітетом, потемнінням сечі. Гепатомегалія є найбільш постійною, часто єдиною об’єктивною клінічною ознакою патологічних змін в печінці. При більш щільній консистенції на відміну від гострого гепатиту ступінь її збільшення більшою частиною незначна. Також рідше, ніж при гострому ГВ, гепатомегалія сполучається з спленомегалією.

За підмогою ультразвукового методу навіть при безсимптомному перебігу ХГ у хворих можливо виявити збільшення як правої, так і лівої часток печінки, зміну ехогенності паренхіми, звуження печінкових вен, ущільнення і потовщення їх стінок, ознаки хронічного холециститу (найбільш часто зустрічається при хронічному ГВ) і рідше панкреатиту, розширення воротної і селезіночної вен, спленомегалію, збільшення абдомінальних лімфатичних вузлів у воротах печінки і селезінки.

Ознаки гіперспленізму при хронічному ВГВ спостерігаються зрідка, переважно при тяжкому перебігу хвороби по типу ХГ-цироза. Реєструються анемія і тромбоцитопенія, які можуть бути обумовлені геморагічним синдромом. Він характеризується дрібними шкірними крововиливами, обмеженим петехіальним висипом, легкістю виникнення синяків, кровоточивістю ясен, транзиторними носовими кровотечами, позитивними симптомами "щипка", "джгута" і ін. Стабільна виражена жовтяниця спостерігається не часто і реєструється у хворих з холестатичним варіантом ХГ, сполучаючись з шкірним свербінням, а в деяких випадках з ксантелазмами. Нерідко появляються позапечінкові знаки (телеангіектазії – судинні "зірочки", пальмарна еритема) і позапечінкові прояви (апластична анемія, папульозний акродерматит, синдром Шегрена, шкірний васкуліт, вузликовий периартеріїт, поліартралгії, міалгії, міокардит, гломерулонефрит, фіброзуючий альвеоліт, криоглобулінемія і т. д.).

Неспецифічні біохімічні тести, прийняті для оцінки функціонального стану печінки, свідчить про помірне підвищення АЛТ, зниження протромбінового індексу, диспротеїнемії, незначне збільшення ШОЕ. При цьому вираженість цитолітичного синдрому достовірно корелює з активністю вірусної реплікації.

Опубликовано в Інфекційні та паразитарні хвороби пользователем admin on декабря 20, 2013 at 21:11.

Add a comment

Comments are closed.