Вірусний гепатит С (ВГС) – загальні відомості

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Вірусний гепатит С (ВГС) – загальні відомості

Вірус належить до родини Флавівірусів. Він стійкий до нагрівання до 50°С, при температурі 60°С інактивується протягом 30 хв., при 100°С – 2 хв, розчином формаліну в розведенні 1:1000 протягом 96 год. при температурі 37°С, чутливий до ультрафіолетового опромінення, дії хлороформу. Сироватка або плазма крові донорів, що містять НСУ, зберігають потенційну інфекційність протягом 6 років.

Найбільш поширеними генотипами серед них є 1а, 1в, 2а, 2в, 2с і 3а (більше 90% ізолятів).

В Европейскій частині Росії, є дані що і в Україні більш поширені 1в та 3а генотипи.

Джерелом захворювання є: хворі на всі форми гострого і хронічного ГС, вірусоносії. Найнебезпечнішими з епідеміологічної точки зору є хворі на приховані форми інфекційного процесу (безжовтяничні, субклінічні, латентні) і вірусоносії. Хворий є заразним протягом одного або декількох тижнів до початку хвороби, протягом усього гострого періоду, а також тривалий час при формуванні ХГ і стану вірусоносійства. Хворі з різними варіантами хронічного інфекційного процесу можуть зберігати епідемічне значення як джерело інфекції протягом всього життя.

Вірус ВГС виявлено в крові, сечі, жовчі, слині, грудному молоці, спермі й вагінальному секреті, асцитичній та інших біологічних рідинах організму. Найбільшу епідемічну небезпеку становить кров, її компоненти і препарати. У крові інфікованих осіб НСV міститься в концентрації 105–107 в мл; інфікуюча доза може міститися в 0,01–0,001 мл крові.

Для ВГС характерний парентеральний механізмом передачі збудника. Найчастіше зараження відбувається за рахунок внутрішньовенного введення наркотичних речовин: у 65–90% ін’єкційних наркоманів виявляються антитіла до НСV. Значне поширення ВГС серед наркоманів визначає високу інтенсивність епідемічного процесу, зростання захворюваності, зміну вікового складу – переважне ураження підлітків 15–17 років і молодих осіб 18–29 років. Важливим шляхом поширення ВГС залишається інфікування при переливанні крові та її продуктів. В дійсний час небезпека інфікування при гемотрансфузіях істотно знизилася і в більшості країн не перевищує 1%. Відносно високий ризик зараження НСV інфекцією хворих на гемофілію, таласемію, хворобу Віллебранда й інші хвороби, пов’язані з порушеннями системи згортання крові, лікування яких передбачає неодноразові переливання крові або її препаратів. Передача ВГС може відбуватися і при трансплантації органів, перш за все печінки. Також високий ризик зараження мають хворі з хронічною нирковою недостатністю, які лікуються у відділеннях і центрах гемодіалізу, пацієнти відділень гематології і переливання крові, а також медичний персонал цих закладів. Можлива передача збудника від матері немовляті (ризик передачі коливається від 0 до 5–12%, однак може сягати 30% і більше при високому рівні віремії в інфікованої матері). Статевий шлях передачі НСV у більшості випадків відмічається серед осіб з ризикованою сексуальною поведінкою, інфікованість яких коливається від 3–б до 10%, може сягати 16–17% і вище. Існують докази передачі НСУ статевим шляхом серед подружніх пар. Ризик такої передачі зростає при коінфікуванні вірусом гепатиту В, ВІЛ та у хворих на наркоманію. Антитіла до НСV визначені у 19,4% пацієнтів із захворюваннями, що передаються статевим шляхом, – сифілісом, гонореєю, бактеріальними уретритами негонококової природи та ін.

До основних контингентів підвищеного ризику інфікування належать:

• ін’єкційні споживачі психотропних препаратів;

• ВІЛ-інфіковані, особи із захворюваннями, що передаються статевим шляхом;

• гематологічні, онкогематологічні та інші хворі, яким показані повторні переливання крові, її препаратів;

• пацієнти з хронічною нирковою недостатністю, які знаходяться на гемодіалізі, хворі з хронічними захворюваннями гепатобіліарної системи, з імунодефіцитними станами;

• пацієнти відділень різного профілю, лікування яких передбачає тривалі та/або інтенсивні курси ін’єкційної терапії, хірургічні, ендоскопічні втручання тощо; персонал медичних закладів, котрий має професійний контакт з кров’ю та її препаратами, іншими біологічними матеріалами від хворих;

• особи з ризикованою сексуальною поведінкою; діти, які народилися від матерів з активним ГС; особи, які контактують з хворими на ГГС та ХГС, вірусоносіями в родинних та інших вогнищах інфекції.

Вірус гепатиту може реплікуватися не тільки в печінці, але й різних тканинах хворих на ХГС; НСV – не тільки гепато-, але і лімфотропний вірус, що може викликати лімфо-проліферативні й автоімунні процеси. Гепатит С розглядається як системна поліорганна патологія. Здатність НСV уникати імунного контролю визначає можливість багаторічного – практично протягом всього життя – персистування НСV, що, як і ВІЛ-інфекція, наближається до повільних інфекцій з тривалим латентним перебігом і бурхливим фінішем.

Опубликовано в Інфекційні та паразитарні хвороби пользователем admin on декабря 21, 2013 at 12:27.

Add a comment

Comments are closed.