Вірусний гепатит С (ВГС) – хронічний гепатит С

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Вірусний гепатит С (ВГС) – хронічний гепатит С

Хронічний гепатит С відрізняється різноманітністю проявів – від маніфестних форм до субклінічних та інапарантних. Формування хронічного гепатиту відбувається в різні строки. У процесі прогресування хвороби головну роль відіграють повторні, а в деяких випадках – безперервні загострення. Збільшення печінки нерідко поєднується зі збільшенням селезінки. Жовтяниця часто буває помірною. Вважають, що хронічний гепатит С завжди потенційно небезпечний. Патологічний процес може формуватися приховано, перебіг хвороби відбувається за типом повільної інфекції і тому хворі надходять до стаціонару з клінічними проявами декомпенсованого цирозу печінки. Серед маніфестних форм ВГС цироз печінки діагностується у 18,9% хворих, у 10-20% проісходить еволюція в первинний рак печінки.

У 40-45% хворих разом з печінковими спостерігаються різноманітні позапечінкові прояви (синдром Шегрина, тиреоїдит, кріоглобулінемія, червоний лишай та ін.), які досить часто виходять на перший план у клінічній картині і нерідко ускладнюють діагностику та прогноз захворювання.

АКтивність АлАТ в сироватці крові може бути нормальною, підвищеною, "ефект розведення", як правило, відсутній. У третини хворих показники бувають дуже низькими – біля крайньої нижньої межі норми. У хворого визначаються активність ферменту при первинному обстеженні, профіль активності АлАТ у динаміці хвороби, зв’язок між активністю АлАТ і віремією, знаходженням НСV РНК в гепатоцитах, а при застосуванні пункційної біопсії печінки – і з гістологічними змінами. В цілому при нормальних показниках спостерігаються менш тяжкі гістологічні зміни в печінці, і повільніше формується ЦП, ніж при підвищених. У кожного окремого хворого правильно оцінити результати не завжди можливо: при нормальній активності АлАТ гістологічні зміни можуть бути більш вираженими, ніж при підвищених. Визначення тільки активності АлАТ у хворих на ХГС є недостатнім для оцінки прогресування хвороби і формування ЦП. Важливим є також визначення активності АсАТ із встановленням коефіцієнту співвідношення АсАТ/АлАТ, особливо в динаміці хвороби. Величина цього коефіцієнту може вказувати на повільне або швидке прогресування хвороби, що має значення для тактики призначення антивірусної терапії (швидке прогресування обумовлює необхідність інтер-феронотерапії, в той час як повільне дозволяє відкласти її). Позитивне прогностичне значення має стійке визначення показників нижче 1, постійне підвищення цього коефіцієнту до 1 і вище є несприятливою ознакою, яка може означати прогресування процесу і можливість формування ЦП. На розвиток ЦП може вказувати наявність таких співвідношень: АсАТ/АлАТ > 1, глобуліни/альбуміни > 1 та кількість тромбоцитів < 140000/мм3. У цих випадках або при отриманні таких показників при первинному обстеженні хворого необхідно розширити коло обстежень із включенням УЗД, а можливо, і пункційної біопсії.

Один із найнесприятливіших наслідків ВГС – гепатоцелюлярна карцинома, ознаки якої в перший період її формування (2 і більше років) не виявляються. У більшості хворих на початку захворювання ГЦК має вигляд поодинокої пухлини, нерідко інкапсульованої. При ранньому виявленні ГЦК можна застосовувати хірургічне чи терапевтичне лікування. Біохімічні дослідження стосовно ГЦК зосереджені на визначенні альфа-ФП. Хворі, у яких визначається постійне помірне підвищення вмісту альфа-ФП у крові, мають більш високий ризик розвитку ГЦК, ніж ті, у яких підвищення цього показника було одноразове. Ступінчасте підвищення вмісту альфа-ФП у крові в динаміці спостереження може з великою ймовірністю свідчити про наявність ГЦК. З метою виявлення ГЦК малих розмірів рекомендується скринінг альфа-ФП паралельно з проведенням УЗД. Чутливість УЗД при виявленні ГЦК малих розмірів становить 68–87%. Хибнопозитивні результати, найбільш частою причиною котрих є вузли, що виявляються в печінці при ЦП, бувають в 28–82% випадків. На сьогодні одночасне дослідження альфа-ФП і УЗД (кожні 6 місяців) – найбільш оптимальний діагностичний підхід для виявлення ГЦК.

Таким чином, обов’язковий комплекс при обстеженні хворих на ХГС має включати: активність АлАТ, АсАТ; співвідношення АсАТ/АлАТ; вміст альбуміну і глобуліну та коефіцієнт глобулін / альбумін; протромбіновий час; альфа – ФП.

Залежно від ситуації у хворого необхідне визначення лужної фосфатази, гамма-глутамілтранспептидази, що дасть можливість характеризувати ураження кісткової системи, кишечнику, наявність холестазу. При необхідності слід проводити УЗД і пункційну біопсію. Остання дає 20–30% хибнопозитивних результатів, що може бути пов’язано з дефектами взяття матеріалу для гістологічного дослідження, зокрема з тим, що голка може потрапляти у ділянку печінки з більшими або меншими змінами, чи в тонку голку через труднощі проходження може потрапляти замість фіброзованої інша тканина та ін. Сама пункційна біопсія може викликати ускладнення: у 30% хворих визначається біль, у 0,3% – різні ускладнення, у 0,03% – з летальним наслідком. Пункційна біопсія не може бути методом повсякденного обстеження хворого і застосовуватися багаторазово, вона є тільки метод вибору.

Опубликовано в Інфекційні та паразитарні хвороби пользователем admin on декабря 21, 2013 at 21:26.

Add a comment

Comments are closed.