ВІЛ - СНІД та його профілактика

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

ВІЛ – СНІД та його профілактика

Відповідно до вимог Указу Президента України від 1 листопада 2000 року № 1182/2000 “Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції /СНІДу” та “Організаційних вказівок щодо проведення виховної роботи у ЗСУ на 2001 рік створена система роз’яснювальної профілактичної роботи щодо попередження ВІЛ/СНІДу в ЗСУ”.
Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) є особливо небезпечною інфекційною хворобою, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів профілактики призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та зокрема, в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.
Терміном СНІД позначено кінцеву стадію ВІЛ-інфекції, яка характеризуються ураженням імунної (захисної) системи людини, в результаті чого організм втрачає змогу протистояти різним хворобам. У хворого розвиваються різні запалювальні процеси в легенях, органах шлунково-кишкового тракту, у головному мозку тощо. Закінчується хвороба смертю.
ВІЛ уражає живі клітини (лімфоцити) і розвивається в них. Живі клі-тини використовуються як “інкубатор”, у якому відбувається поділ і розмноження вірусу. Вірус повільно викликає тривалу хворобу з певним латентним (прихованим) періодом її розвитку. Час з моменту ураженення до появи проявів хвороби може бути від 1 до 15 років.
Є три шляхи передавання ВІЛ-інфекції:
- статевий;
- парентеральний (через кров);
- вертикальний (дитині від ВІЛ-інфікованої матері).
Проникнення вірусу в організм людини може відбутися в таких ситуаціях:
- при незахищених сексуальних контактах з ВІЛ-інфікованим партне-ром;
- при ін’єкційному введенні наркотиків (спільне користування одним шприцом та голкою, при виготовленні наркотику з доданням до розчином крові, при розборі наркотику різними шприцами з однієї спільної посудини);
- при використанні нестерильних хірургічних інструментів, а також інструментів для татуювання;
- під час пологів і годування дитини грудним молоком від ВІЛ-інфіко-ваної матері. За деякими даними в Україні від 2 до 3% вагітних жінок – ВІЛ-інфіковані.
На жаль, в Україні найвищій ступень розповсюдженості хвороби серед населення республік колишнього Союзу. Так, на кінець 2000 року в Україні офіційно зареєстровано 30673 випадки ВІЛ-інфікування, на СНІД захворіли 1408 осіб, у тому числі 52 дитини, 586 випадків смерті. Найбільш уражені ВІЛ-інфекцією жителі Донецької, Дніпропетровської, Миколаївської, Харківської, Запорізької, черкаської областей, Автономної Республіки Крим, Києва і Севастополя.
Хвороба уражає переважно молоде покоління – найбільш активну в репродуктивному і працездатному відношенні верству населення. Це одна з найхарактерніших ознак ВІЛ-інфекції – вплив на суспільно корисне життя молодого, здорового прошарку людей.
Не менш загрозливим є те, що лікування ВІЛ-інфікованої чи хворої на СНІД людини є найбільш дорогим з усіх видів медичної допомоги.
За прогнозами іноземних та вітчизняних учених, в Україні епідемія може мати два сценарії розвитку.
Перший (повільний СНІД) передбачає тривалий розвиток епідемії за варіантом Західної Європи, коли інфекція розповсюджується, в основному, серед споживачів наркотиків ін’єкційним шляхом з невеликим охопленням основного гетеросексуального населення. Даний сценарій узгоджується з великою кількістю наркоманів в Україні і швидким розповсюдженням ВІЛ-інфекції в їхньому середовищі. Вважається, що при розвитку епідемії за цим сценарієм, пік розповсюдження інфекції серед дорослого населення настане в 2007 році та ВІЛ-інфікованих буде 1,7% дорослого населення країни.
Другий сценарій передбачає швидке розповсюдження ВІЛ з великим охопленням гетеросексуальної частини населення (Південно-Східна Азія та Бразилія). Пік зростання за “швидким СНІДом” настане у 2011 році, при цьому уражено вірусом буде 3,9% дорослого населення. Епідемія СНІДу матиме наслідки не тільки в контексті збільшення кількості хворих та летальних випадків, а спричинить негативні демографічні, економічні та політичні явища.
За прогнозами вчених, в Україні у 2010 році число інфікованих ВІЛ може досягти 1,4 мільйона чоловік.
Кількість нових випадків захворювання СНІД становитиме у 2001 році – 20 – 24 тисячі, в 2006 році – 61 – 111 тисяч, в 2011 році – 65 – 175 тисяч, в 2016 – 40 – 155 тисяч.
Число смертей внаслідок епідемії СНІДу в Україні становитиме у 2001 році – 12 – 13 тисяч, в 2006 році – 55 – 92 тисячі, в 2011 році – 67 – 169 тисяч, в 2016 – 45 – 163 тисячі чоловік, що матиме суттєвий негативний вплив на середню тривалість життя. Якщо розвиток епідемії піде за гіршим сценарієм і не буде знайдений недорогий, широко доступний медичний препарат, загальна кількість смертей від СНІДу становитиме в 2016 році 0,8 – 1,9 мільйона чоловік.
Підвищення рівнів захворюваності і смертності завдасть найбільшої шкоди працездатної частині населення. В Україні вже й так склався надзви-чайно несприятливий віковий склад населення. Він характеризується високим ступенем постаріння, внаслідок чого навантаження на працездатних навіть без урахування захворюваності і смертності, викликаних СНІДом, дуже висока. Так, у селах України вже зараз працездатних менше ніж непрацездатних. Все це свідчить про те, що поширення ВІЛ-інфекції в Україні набуває дедалі більшого соціального значення.
Розвиток епідемії позначиться і на рівні обороноздатності держави.
ВІЛ-інфіковані військовослужбовці виявляються, в основному, під час дослідження донорської крові або обстеження підозрілих хворих за клінічними показниками. Щорічно в ЗС донорську кров здають понад 20000 військовослужбовців, при цьому до 65% аналізів крові робиться у військово-медичних лабораторіях. Кров решти донорів досліджується у цивільних медичних закладах. Крім того, тестується кров військових, які звернулися з інших причин, що становить близько 10 – 15 тисяч досліджень. А це – тільки приблизно 10 частина івд кількості всіх в/с. Тому реальна кількість ВІЛ-інфікованих людей у погонах може бути значно більшою, ніж виявляється.
Таким чином боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних за-вдань держави в галузі охорони здоров’я населення. Найкращим засобом проти подальшого розповсюдження ВІЛ-інфекції може бути повна та достовірна інформація про інфекцію та шляхи її передавання й запобігання, цілеспрямована та наполеглива роз’яснювальна і виховна робота, формування у людей навичок безпечної поведінки.
Правову основу боротьби проти поширення ВІЛ-інфекції в Україні становить Закон України “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення”, який на сьогодні діє у редакції від 3 березня 1998 року та витяги з якого Ви знайдете в газеті “Народна армія” від 14 березня 2001 року.

Опубликовано в Лекції, статті з медицини пользователем admin on октября 7, 2012 at 11:53.

Add a comment





Next Post:

Comments are closed.