Токсикодермія

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Токсикодермія

Токсикодермія (toxicodermia) – гостре запалення шкіри, що виникає внаслідок алергічної чи токсичної дії речовин, що проникли в організм гематогенно при їх потраплянні у судини, м`язи, підшкірну клітковину, органи травлення та дихання, шкіру та слизові оболонки (стосовно медикаментів).
Етіологія і патогенез. Токсикодермія має переважно токсичний генез. Ураження реалізується як через клітинну, так і гуморальну ланки імунітету, внаслідок алергічних реакцій різних типів. Виразність токсикодермії залежить від кількості алергена, що потрапив в організм, частоти контакту із ним, ступеня сенсибілізації, наявності перехресних реакцій, ідіосинкразії (природженої непереносності окремих речовин).
Найчастіше чинником токсикодермії є хімічні речовини та ліки: сульфаніламіди, антибіотики, вакцини, барбітурати, анальгетики, вітаміни. Відомі окремі випадки розвитку токсикодермії внаслідок використання антигістамінних препаратів і, навіть, глюкокортикостероїдів. Аліментарні токсикодермії бувають у осіб з гіперчутливістю до деяких харчових продуктів (цитрусові, полуниця, суниця, горіхи, морепродукти).
Клінічна картина. За поширеністю розрізняють обмежену і дифузну токсикодермії, за характером висипів – плямисту, папульозну, вузлувату, везикульозну, пустульозну, бульозну та гострий епідермальний некроліз.
Вияви токсикодермії бувають мономорфними або поліморфними. Крім шкіри висипи можуть бути і на слизових оболонках. Нерідко порушується загальний стан хворих, підвищується температура тіла.
Обмежена (фіксована) токсикодермія виявляється раптовим виникненням однієї або нечисленних яскраво-червоних плям діаметром до 5 см. Вони синіють, після розрішення лишають стійку коричневу пігментацію. Часто обмежена токсикодермія локалізується на шкірі аногенітальної ділянки та слизових оболонках. На їхньому тлі можуть виникати пузирі, що розриваються з утворенням болючих ерозій. За припинення потрапляння в організм алергена висипи регресують протягом 10 діб.
Дифузна (поширена) токсикодермія є тяжким захворюванням шкіри, слизових оболонок та внутрішніх органів. Її розвиток супроводжується лихоманкою, диспепсією, адинамією. Можливі виникнення міокардиту, коматозного стану.
Висипи переважно поліморфні. Вони можуть нагадувати прояви екземи, кропив`янки, інфекційних екзантем, бульозних дерматозів.
Плямиста токсикодермія виявляються, головним чином, гіперемічними плямами, рідше геморагічними та пігментними (меланодермія). Токсична меланодермія має ще назву меланоз військового часу, викликається проникненням похідних нафти та вугілля через дихальні органи або дією окремих ліків. Вона проявляється появою спочатку на шкірі лоба, вилиць та скронь, далі розгинальних поверхнях кінцівок і тулубі еритем, що висівкоподібно лущаться. На тлі еритем згодом виникають сітчаста пігментація та фолікулярний кератоз.
Папульозна токсикодермія характеризується гострою появою півкулястих міліарних або лентикулярних папул. Іноді висипання подібні до виявів червоного плоского лишаю. Вони можуть периферійно зростати та зливатись, утворюючи бляшки.
Вузлувата токсикодермія характеризується виникненням болючих вузлів, що трохи виступають над рівнем шкіри.
Везикульозна токсикодермія виявляється дисемінованими везикулами з еритематозним віночком.
Пустульозна токсикодермія виникає внаслідок гіперчутливості до галогенів (фтор, хлор, бром, йод), вітамінів групи В, фенобарбіталу. Крім пустул на шкірі обличчя та верхньої частини тулуба виникають дрібні вугрі.
Бульозна токсикодермія. Ураження виникають переважно на шкірі шиї, великих складок, на слизових оболонках. Навколо пузирів характерна червона облямівка.
Гострий епідермальний некроліз (necrolysis epidermalis toxica) або синдром Лайєла, є однією із найтяжчих форм токсикодермії. Він буває у хворих з полівалентною сенсибілізацією, іноді на тлі гострих інфекційних захворювань, переважно як реакція на ліки. Захворювання розвивається гостро з значними розладами загального стану, гіпертермією, зневодненням, порушеннями кровообігу та функції нирок.
На шкірі та слизових оболонках виникають поширені червоні плями, на тлі яких утворюються пузирі, що швидко руйнуються, утворюючи масивні ерозії, і за виглядом нагадують опіки ІІ ступеня. Уражена і неуражена шкіра різко болючі на дотик. Позитивні симптоми Нікольського та Асбо – Хансена (див. “Пузирчатка акантолітична”). Хворі можуть впадати в коматозний стан, гинути.
Токсикодермію слід диференціювати з: екземою, герпетиформним дерматозом Дюринга, дерматитом, багатоформною ексудативною еритемою, рожевим лишаєм, червоним плоским лишаєм, синдромом Стівенса – Джонсона, розеольозним сифілідом.
Профілактика токсикодермій полягає у призначенні ліків з урахуванням їхньої переносності у минулому, уникненні контактів з відомими алергенами.
Лікування токсикодермії
По можливості усувають контакт з алергічними чинниками. При харчовому генезі захворювання промивають шлунок, призначають ентеросорбенти. Добрий ефект дає експургаторний метод (див. “Псоріаз”), гемосорбція, плазмаферез, внутрішньовенне введення розчинів декстранів. Призначають антигістамінні, десенсибілізуючі та сечогінні засоби, аскорбінову кислоту.
Для місцевого лікування використовують протиопікові аерозолі: Олазоль, Вінізоль, Оксициклозоль, Пантенол, глюкокортикостероїдні мазі, індиферентні присипки та збовтувані суміші. У разі ерозій, їх туширують 1% розчином калію перманганату, фукорцином (рідиною Кастелані). При ураженнях ротової порожнини їх змазують 5 – 10% розчином бури в гліцерині, при ураженнях кон`юнктиви ока – призначають очні глюкокортикостероїдні краплі та мазі. За значного поширення уражень та резистентності до терапії призначають глюкокортикостероїди перорально та парентерально. Дозу підбирають індивідуально.
Лікувати хворих на гострий епідермальний некроліз слід проводити у реанімаційному відділенні. Воно має передбачати підтримування водно-електролітного і білкового балансу, антибіотикотерапію, масивну глюкокортикостероїдну терапію, симптоматичне лікування, запобігання можливому інфікуванню, а також посилений догляд. Таким хворим 2 – 3 рази на добу міняють одяг та білизну. Пов`язки мають бути стерильними, перед зміною їх дають анальгетики. Призначають серцеві та сечогонні препарати. Щоденно підшкірно вводять гепарин (100 – 250 ОД на 1 кг маси тіла). Під час призначення нових ліків ураховують анамнестичні дані та результати шкірних проб.

Метки: , , ,

Опубликовано в Шкіряні захворювання пользователем admin on августа 24, 2012 at 9:05.

Add a comment



Previous Post:

Next Post:

No Replies

Feel free to leave a reply using the form below!


Leave a Reply

(Spamcheck Enabled)