Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Стрептодермії

Стрептодермії мають переважно поверхневий характер ураження шкіри, схильність до периферійного росту, велику контагіозність, вони не зачіпають волосяні фолікули, потові та сальні залози. Хворіють головним чином діти, люди з ніжною шкірою. Первинним морфологічним елементом шкірного висипу при стрептодермії є фліктена – в`ялий пузир, що є різновидом пустули.
Стрептококове імпетиго (impetigo streptogenes) – поверхнева інфекція шкіри, що локалізується переважно на обличчі, волосистій частині голови, гомілках, кистях. Рідше уражається шкіра тулуба. Характерним є гострий початок захворювання з появою на гіперемічній шкірі фліктен розміром від сочевиці до горошини, іноді більших. Фліктени оточені гіперемічним рожевим віночком, схильні до периферійного росту і злиття. Вміст фліктен спочатку прозорий, швидко стає каламутним і через 3 – 7 днів зсихається, утворюючи солом`яно-жовтуваті кірочки. Після відпадання кірочок утворюються рожеві плями. Стрептококове імпетиго може уражувати значні ділянки шкіри в ослаблих осіб, ускладнюватися стафілококовою інфекцією.
Розрізняють кілька клінічних різновидів стрептококового імпетиго:
Імпетиго складок – уражає шкіру куточків рота (стрептококова заїда), кутків носо-губних складок та шкіри за вухами. При стрептококовій заїді в кутках рота після відходження покришки фліктеми утворюється болюча щілиноподібна ерозія, яка згодом може перетворитися на кровоточиву тріщину шкіри, або вкритися сірувато-жовтуватою гнійною кірочкою. Хворіють переважно діти та люди похилого віку. Захворюванню притаманні хронічний перебіг та рецидивування, високо контагіозне. Клінічна картина стрептококової заїди подібна до кандидозної заїди, при якій можна виявити грибковий збудник шляхом бактеріологічного та бактеріоскопічного дослідження та характерний білуватий наліт, що легко знімається ватним тампоном. Тріщини в куточках рота можуть виникати також через брак вітаміну А в організмі. Але в цьому випадку тріщини множинні, дрібні, на тлі ліхенізованої шкіри, а язик має насичено червоний колір.
Бульозне імпетиго характеризується появою на шкірі гомілок, стоп та кистей пузирів гнійним вмістом та напруженою покришкою.
Кільцеподібне імпетиго виникає при центральному регресі великих вогнищ запалення шкіри.
Стрептококова пароніхія (субепідермальний панарицій) виникає при ураженні нігтьового валика. Супроводжується інтенсивним пульсуючим болем та підвищенням температури тіла.
Простий лишай (вітровий лишай) – різновид сухої стрептодермії, уражає переважно дітей. Висипи найчастіше бувають на обличчі та кистях. Вони мають вигляд світло-рожевих запальних плям різного розміру, щільно вкритих висівкоподібним лущенням, внаслідок чого можуть виглядати білими. Перебіг хронічний, часто рецидивують.
Папульозне сифілоподібне імпетиго – хворіють погано доглянуті діти, переважно першого року життя. Характерними є висипання запальних плям на шкірі сідниць, стегон, гомілок, статевих органів. На тлі плям згодом виникають рожеві папули діаметром до 1 см, що нагадують сифілітичні. На їхній поверхні можуть виникати фліктени. При диференційній діагностиці сифілісу враховують результат серореакцій, неболючість, більшу щільність й інші можливі вияви цього захворювання.
Стрептококова попрілість (гостра дифузна стрептодермія) буває найчастіше в погано доглянутих дітей, товстунів і хворих на цукровий діабет. Характеризується появою в природних складках шкіри фліктен, що дуже швидко втрачають покришку, утворюючи ерозії, що мокнуть.

Add a comment

Стафілодермії

Для стафілококових запалень шкіри є характерним ураження волосяних фолікулів, потових та сальних залоз. Іноді процес поширюється на підшкірну клітковину.
Первинними морфологічними елементами бувають гноячок та вузол. Залежно від глибини ураження шкіри після загоєння стафілодермій залишаються рубці або вторинна гіперпігментація, яка згодом зникає безслідно. Розрізняють такі види стафілодермій: остіофолікуліт, фолікуліт, звичайний сикоз, фурункул, карбункул, гідраденіт, множинні абсцеси у дітей, епідемічна пузирчатка новонароджених.
Остіофолікуліт (ostiofolliculitis) – гостре запалення вічка волосяного фолікула. Розвивається переважно на обличчі, голові та розгинальних поверхнях кінцівок. Висипи бувають у вигляді фолікулярних пустул, що мають розмір від головки шпильки до горошини, у центрі простромлені волосиною. Краї пустул оточені запаленим віночком рожево-червоного кольору. Через кілька днів пустули зсихаються, утворюючи жовтуваті кірочки, після відпадання яких може лишитися тимчасова гіперпігментація.
Фолікуліт (folliculitis) гостре глибоке гнійне запалення волосяного фолікула. На видимо незміненій шкірі з`являються болючі рожево-червоні вузлики розміром до горошини із волосиною в центрі. На верхівці вузликів часто буває білувато-сірувата пустула. Зсихаючись, пустула утворює жовтувату кірочку, яка відпадає через кілька днів. Розрішується фолікуліт шляхом розсмоктування, не залишаючи після себе змін шкіри, або гнійного розплавлення з утворенням виразки, яка загоюється з утворенням рубчика.
Сикоз звичайний (sycosis vulgaris) – хронічний фолікуліт, що розвивається на тлі соматичних захворювань на ділянках росту щетинкового волосся (вуса, борода, брови, лобок, пах). Хворіють переважно чоловіки. В результаті хронічно-рецидивуючого перебігу остіофолікуліту чи фолікуліту уражуються значні ділянки шкіри, які стають значно інфільтрованими, синюшними. На поверхні вогнищ спостерігаються пустули, ерозії, гнійні кірочки. Волосини на уражених ділянках легко висмикуються. Суб`єктивно хворі відчувають біль, печіння та свербіж. Захворювання може тривати роками, рідше буває самостійне одужання.
Фурункул (furunculus) – гостре гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула, сальної залози та прилеглої сполучної тканини, розвивається із остіофолікуліту чи фолікуліту. Триває близько 10 діб. Виникає запалений болючий вузлик або вузол насичено-червоного кольору, що видвищується над рівнем шкіри. Далі в центрі виникає пустула, інфільтрат зазнає гнійного розпаду з утворенням некротичного жовтувато-зеленуватого стрижня. Після відділення некротичного стрижня і гною залишається кратероподібна глибока виразка, яка за 2 – 3 дні гоїться з утворенням рубця. Довколишній інфільтрат швидко розсмоктується, болючість зникає.
Поява фурункула може супроводжуватись загальними явищами – підвищенням температури тіла, нездужанням, головним болем. Іноді збільшуються регіонарні лімфатичні вузли. Виникають фурункули на будь-яких ділянках шкіри, крім долонь та підошов. Можуть ускладнюватися абсцедуванням, сепсисом, тромбозом вен головного мозку, менінгітом.
У разі значного зменшення імунологічної реактивності, при ендокринних розладах, порушенні обміну речовин та виснаженні може виникнути фурункульоз – (множинні фурункули), який буває локалізований та дисемінований, гострий, коли окремі фурункули виникають майже одночасно, і хронічний – фурункули з”являються поступово.
Карбункул (carbunculus) – конгломерат кількох фурункулів, що мають спільний інфільтрат з ураженням жирової клітковини, а іноді і глибше розташованих тканин. Утворюється болючий запалений щільний вузол червоного кольору без чітких меж, у якому через 4 – 6 днів викликає кілька отворів, котрими виділяються гній і кров. Після відділення некротичних мас і гною утворюється глибока виразка, що може досягати м`язів і загоюється грубим рубцем. Тривалість карбункула буває 2 – 3 тиж і більше. Його поява завжди супроводжується значними загальними розладами. Карбункул може ускладнюватись менінгітом, сепсисом, абсцесом мозку та внутрішніх органів, лімфангітом, флебітом. Він виникає на тлі істотних порушень функцій організму людини. Диференціюють із сибіркою.
Гідраденіт (hydradenitis) – гнійне запалення апокринних потових залоз, які починають фунціювати після статевого дозрівання. Діти не хворіють. Найчастіше буває однобічне під пахвами, навколо заднього проходу, на великих статевих губах у жінок. Виникають поодинокі або множинні вузли в підшкірній жировій клітковині, що швидко збільшуються у розмірах (до яйця голуба) та вивищуються над рівнем шкіри. Шкіра в уражених ділянках набуває багряно-червоного кольору. Вузли втрачають щільність, з`являється флюктуація. Розкриваються кількома перфоративними отворами, через які виділяється значна кількість гною. При загоєнні утворюється рубець. Перебіг може бути гострим і хронічним. Загальний стан хворих переважно не порушується.
Множинні абсцеси шкіри у дітей (Pseudofurunculosis Finger) – стафілококове ураження еккринних потових залоз у немовлят і дітей раннього дитячого віку (до 4 років). Хворіють здебільшого погано доглянуті та ослаблені діти. Запалення поширюється найчастіше на протоки залоз, а іноді й секреторні клубочки. У разі запалення вічок залоз (перипорит) виникають множинні оточені вузькою червоною смужкою дрібні пустули, що зсихаються в гнійні кірочки через 5 – 10 днів, або численні болючі щільні вузли розміром з горошину і більше червоного або синюшного кольору. Вузли згодом розм`якшуються з утворенням абсцесів, внаслідок проривання яких виділяється велика кількість жовтувато-зеленуватого гною. Зовні псевдофурункульоз дуже подібний до фурункулів, але при ньому не буває некротичних стрижнів.
Гояться псевдофурункули з утворенням вторинної пігментації, що зникає безслідно (в результаті еволюції пустул) або рубцюванням (у разі глибокого ураження еккринних залоз). Захворювання зазвичай супроводжується значними порушеннями загального стану хворих дітей. Може рецидивувати, ускладнюватися сепсисом, флегмонами, гнійним отитом, менінгітом.
Епідемічна пузирчатка новонароджених (pemphigus epidemicus neonatorum), гостре надзвичайно контагіозне захворювання, що виникає в перші 7 – 10 днів життя, переважно в пологових будинках, як ендемічні спалахи. Виникають еритеми, що згодом перетворюються на в`ялі пузирі із серозним вмістом, який швидко стає гнійним. Після руйнування покришок утворюються ерозії діаметром декілька сантиметрів з фестончастими краями і яскраво-червоною смужкою по периферії. Висипи спочатку локалізуються на шкірі живота і верхніх кінцівок, згодом можуть поширюватися на будь-які ділянки, рости периферійно, зливатись. Уражуються можуть також і слизові оболонки.
В легких випадках ерозії гояться з утворенням вторинної пігментації, загальний стан дитини майже не змінюється, при поширенні висипу підвищується температура тіла. Можливі виникнення сепсис, пневмонія, отит.

Add a comment

Піодермії

Піодермії, або гноячкові захворювання, є найпоширенішою патологією шкіри, як у цивільних осіб, так і у військовослужбовців, часто призводять до тимчасової втрати працездатності. В більшості випадків піодермії спричиняють стафілококи і стрептококи, що постійно знаходяться на шкірі, слизових оболонках та одязі. Найчастіше збудниками піодермій є золотистий, епідермальний та сапрофітний стафілококи, гемолітичний, білий та зеленячий стрептококи. Крім цього, гноячкові захворювання шкіри зумовлюють псевдодифтерійні палички, дріжджеподібні грибки, синьогнійна паличка, протей.
Кількість мікробів на шкірі не є постійною. Вона зменшується після обмивання шкіри, застосування дезінфікційних засобів. Дуже багато мікробів буває в місцях підвищеної вологості та оволосіння. У волосяних мішечках та протоках потових залоз часто скупчуються стафілококи, що здатні викликати некротичні явища.
Стрептококи уражують шкіру рідше ніж стафілококи, але їх значно більше на слизових оболонках ротової порожнини.
Виникненню піодермій значною мірою сприяють екзогенні фактори: мікротравми, переохолодження, перегрів, мацерація (розрихлення епідермісу), підвищена забрудненість, зокрема пально-мастильними матеріалами і промисловим пилом, тривале вживання речовин, що здатні зменшувати імунологічну реактивність (цитостатики, глюкокортикостероїди, алкоголь, наркотики) та ендогенні фактори: гіповітамінози, нервове перенапруження, загальна перевтома, цукровий діабет, хронічні захворювання органів травлення, порушення місцевого кровообігу.
Природного імунітету проти збудників піодермій не існує. Після одужання імунітет зберігається недовго і є ненапруженим (інфекційний імунітет).
Загальновизнаної класифікації гноячкових захворювань шкіри немає. Розрізняють первинні піодермії, які виникають на незміненій шкірі та вторинні, які ускладнюють перебіг інших захворювань, що супроводжуються порушенням цілісності шкіри внаслідок патологічного процесу або розчухів при свербіжу. За етіологією розрізняють стафілококові, стрептококові, змішані (стрептостафілодермії) та атипові, етіологія і патогенез яких у наш час остаточно не з`ясовані. За глибиною ураження шкіри гноячкові захворювання поділяють на поверхневі (переважно стрептодермії) і глибокі (здебільшого стафілодермії). Вони можуть бути за тривалістю перебігу бути гострими і хронічними, за кількістю висипів — локальними і поширеними, а також пов`язаними з фолікулярно-залозовим апаратом шкіри і непов`язаними з ними.
При піодерміях у деяких випадках можуть з”являтися вторинні висипи алергічного генезу, що виникають внаслідок сенсибілізації до гноєрідних мікробів та продуктів їхньої життєдіяльності – піоалергіди. Вони виникають на дещо набряклій гіперемічній шкірі, рідше на зовні незміненій, у вигляді розеол, папул, пухирів, пухирців, пустул, пузирів. Піоалергіди найчастіше за все містяться ізольовано і не схильні до злиття, супроводжуються свербежем різної вираженості. Лікують піоалергіди як алергічний дерматит, і це доповнює терапіюосновного захворювання.

Add a comment