Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Лікування екземи

Лікування екземи залежить від форми захворювання, поширеності процесу, віку та нейро-алергічного стану хворого.
Починати лікування бажано з експургаторного методу (див. “Псоріаз”), усунення дії алергенів. У випадках дисемінованої екземи показана загальна терапія: антигістамінні препарати – кларитін (агістам, лоратадін), гісманал (астемізол), фенкарол, діазолін, дипразин, тавегіл, перитол та інші, снотворні засоби (радедорм, нітразепам). Можна використовувати гістаглобулін, натрію тіосульфат 30% по 10 мл в/в, хлористий кальцій чи кальцію глюконат 10% по 10 мл в/в.
У випадках особливо резистентних і поширених уражень застосовують гемосорбцію, плазмаферез, кортикостероїдні препарати протягом 3 – 4 тижнів. Перевагу надають пролонгованим препаратам: дипроспан, кеналог-40, депомедрол. Таблетовані форми призначають в дозі еквівалентій 20 – 60 мг таблетованого преднізолону на добу з поступовим зниженням дози. У разі приєднанні піодермії призначають сульфаніламіди або антибіотики широкого спектру дії. Слід уникати препаратів пеніциліну, новокаїну як сильних сенсибілізаторів.
При варикозних екземах застосоовують хірургічне лікування варикозу, магнітно-лазерну терапію, зокрема й черезсудинну. При вираженому мокнутті – примочки (2% борна кислота; 0,25% розчин амідопірину, 0,25% розчин нітрату срібла, відвар кори дуба, звіробою тощо) або аерозолі (полькортолон, оксикорт, скін-кап, оксициклозоль). Призначають також кортикостероїдні мазі (дипросалік, целестодерм, ультралан, флуцинар, синалар, синафлан, фторокорт та ін). Для лікування дітей, вагітних та жінок, які годують груддю, використовують глюкокортикостероїдну мазь дермовейт, що має мінімальну резорбтивну дію, та засіб для догляду шкіри дітей драполен.
Призначають антибіотики з урахуванням чутливості до них мікрофлори або широкого спектру дії, мазі, що містять антибіотики: бактробан, банеоцин, тетрациклінова; комбіновані мазі, що містять глюкокортикостероїди, протимікробні та фунгіцидні препарати – травокорт, пімофукорт, трідерм; ультрафіолетове опромінення уражених ділянок.
Для зменшення свербежу шкіри призначають також внутрішньошкірне паравертебральне введення 10% кальцію хлориду, голкорефлексотерапію.
Для зниження інтоксикації внутрішньовенно вводять розчини декстратів (реополіглюкін, неогемодез) та призначають ентеросорбенти (активоване вугілля, силард-П, ентерос-гель, белосорб).
Основні заходи первинної профілактики екземи полягають в усуненні причин, що провокують захворювання (конфліктних ситуацій на службі, у родині, хронічної фокальної інфекції, хронічних піодермій, впливу іонізуючої радіації, підвищених доз НВЧ).
Для проведення вторинної профілактики варто організувати серед хворих широку індивідуальну профілактику, що передбачає психотерапію, захист шкіри від контактів з різними подразливими і забруднюючими речовинами.
Диспансерне динамічне спостереження. Лікар частини проводить огляд осіб, що хворіють на екзему, один раз на 3 міс протягом першого року, потім один раз на 6 міс, дерматолог – двічі на рік, терапевт –- за показаннями. Лабораторні дослідження (клінічні й біохімічні аналізи крові і сечі) – один-два рази на рік, алергологічне обстеження – за показаннями. Тривалість спостереження 3 роки, якщо немає рецидивів.

Add a comment

Екзема

Етіологія і патогенез екземи (еczema) остаточно не з`ясовані. Це хронічно-рецидивуюче запалення поверхневих шарів епідермісу і дерми, що має нейроалергенне походження і розцінюється як алергічна реакція сповільненого типу. Виникненню екземи сприяють зовнішні (травматизація, продукти життєдіяльності мікробів, хімічні речовини, постійна забрудненість шкіри) і внутрішні (генетична схильність, захворювання внутрішніх органів, глистна інвазія, вогнища фокальної інфекції, гіповітаміноз, імунодефіцит, порушення обміну речовин, кровообігу, терморегуляції і потовиділення) чинники. Клінічно екзема виявляється, головним чином, почервонінням шкіри і виникненням пухирців, що супроводжується свербіжем різної інтенсивності.
Загальновизнаної класифікації екземи немає. Розрізняють такі її форми:
1. Справжня (істинна, ідіопатична).
2. Мікробна:
• Варикозна;
• Паратравматична;
• Нумулярна;
• Мікотична;
• сосків і ареол у жінок.
3. Себорейна.
4. Професійна.
5. Дитяча.

За клінічним перебігом виділяють гостру і хронічну екзему.
При гострій та загостренні хронічної екземи відбувається значне ексудативне запалення і везикуляція. На місці дрібних пухирців згодом утворюються крапчасті ерозії, що мокнуть (екзематозні колодязі), які незабаром вкриваються кірочками. У вогнищах хронічної екземи бувають застійна гіперемія, запалені вузлики, ліхеніфікація і лущення.
Клінічна картина.
Істинна екзема (eczema verum) має характерні клінічні ознаки – почервоніння і набряк (набряково-еритематозна стадія), далі з`являються крапчасті пухирці із серозним вмістом (везикулярна стадія), пухирці вскриваються, відкриваючи мікроерозії, що виділяють ексудат (стадія мокнуття), ексудат згодом зсихається в сірувато-жовті кірочки (кіркова стадія), може виникнути висівкоподібне лущення (стадія лущення); після епітелізації залишається тимчасова гіперпігментація (стадія гіперпігментації). Наведені вище стадії можуть мати різну тривалість і настати в різний час, за рахунок чого виникає строкатість висипів з одночасним справжнім і еволюційним поліморфізмом.
Захворювання перебігає з частими рецидивами. Висипання розміщуються симетрично, переважно на шкірі кінцівок і обличчя, деколи набувають розповсюдження і універсальності, що супроводжується ознобом. Вогнища мають нечіткі межі. Свербіж ураженої шкіри значний, не змінюється залежно від часу доби.
Мікробна екзема (eczema microbicum). Висипи локалізуються переважо не шкірі нижніх кінцівок. Ураження мають деякі характерні ознаки: асиметричність, чіткі межі вогнищ, відшарування епідермісу по краю вогнищ у вигляді бордюра, розвиток навколо виразок, ран, нориць, піодермічних процесів, часта наявність пустул по периферії, при загостреннях розвиток еритемосквамозних алергідів на віддалених ділянках (обличчі, кінцівках).
Варикозна екзема виникає внаслідок порушень мікроциркуляції, трофіки, сенсибілізації до мікробної флори і до ліків, що їх застосовують для тривалого лікування варикозних виразок. Має тенденцію до самовиліковування при загоєнні виразок чи оперативному усуненні варикозних вен.
Паратравматична екзема формується навколо ран, опіків, нориць. Може тривалий час зберігатись і після загоєння цих основних патологічних вогнищ.
Мікотична екзема виникає на ділянках шкіри, уражених грибками, внаслідок сенсибілізації до них. Межі вогнищ уражень часто мають характерний валикоподібний вигляд.
Нумулярна екзема характеризується розвитком монетоподібних вогнищ різної величини, переважно на шкірі кінцівок. Мокнуття може бути прихованим. Її виникнення іноді пов`язують із наявністю вогнищ фокальної інфекції, особливо в дітей. Хвороба резистентна до терапії, іноді після кількох років існування спонтанно регресує.
Екзема сосків і ареол може розвинутись на тлі корости, тріщин сосків у період вигодовування немовлят, піодермії, сенсибілізації до тканин одягу. В лікуванні має значення усунення дії цих чинників.
Екзема зовнішнього слухового проходу може розвинутися внаслідок сенсибілізації до гнійних виділень при отитах чи ліків, які закапують у вухо. Часто їх зумовлюють грибки.
Себорейна екзема (eczema seborrhoicum). Розвивається внаслідок себореї після статевого дозрівання. Супроводжується інтенсивним свербежем. Висипання розвиваються на ділянках шкіри, що мають багато сальних залоз: волосиста частина голови, завушні складки, обличчя, ділянка грудини, міжлопаткова). Виникають круглі, овальні жовто-рожеві плями із лущенням на поверхні, іноді вкриті жирними жовтими лусочками. В складках поверхня уражених ділянок червона, соковита, волога, в глибині – тріщини, іноді формуються кірочки. Характерна особливість – немає мікровезикул і серозних колодязів.
Професійна екзема (eczema professionalis). Виникає в умовах шкідливого виробництва і спричинена моновалентною сенсибілізацією. Вона може розвинутися із професійного дерматиту. Уражається переважно шкіра відкритих ділянок. Клінічна картина нагадує істину екзему. Захворювання схильне до регресу після усунення дії сенсибілізуючого чинника. Може набути полівалентності та дисемінації.
Дитяча екзема (eczema infantum). Виникає у віці до 4 років, переважно при порушенні дієти дітей та матерів, що годують груддю. Типова локалізація – шкіра обличчя та волосистої частини голови. Характерна особливість – одночасна наявність ознак істинної, мікробної та себорейної екземи. В наш час це захворювання розглядають як ексудативний вияв нейродерміту.
Диференціюють екзему із дерматитами, нейродермітом, псоріазом, парапсоріазом, стрептодермією, дерматомікозами, дисгідрозом, коростою.
Профілактика екземи полягає у дотриманні гігієнічного режиму шкіри, дієти № 5, усуненні дії алергенів, раціональній терапії захворювання.

Add a comment

Токсикодермія

Токсикодермія (toxicodermia) – гостре запалення шкіри, що виникає внаслідок алергічної чи токсичної дії речовин, що проникли в організм гематогенно при їх потраплянні у судини, м`язи, підшкірну клітковину, органи травлення та дихання, шкіру та слизові оболонки (стосовно медикаментів).
Етіологія і патогенез. Токсикодермія має переважно токсичний генез. Ураження реалізується як через клітинну, так і гуморальну ланки імунітету, внаслідок алергічних реакцій різних типів. Виразність токсикодермії залежить від кількості алергена, що потрапив в організм, частоти контакту із ним, ступеня сенсибілізації, наявності перехресних реакцій, ідіосинкразії (природженої непереносності окремих речовин).
Найчастіше чинником токсикодермії є хімічні речовини та ліки: сульфаніламіди, антибіотики, вакцини, барбітурати, анальгетики, вітаміни. Відомі окремі випадки розвитку токсикодермії внаслідок використання антигістамінних препаратів і, навіть, глюкокортикостероїдів. Аліментарні токсикодермії бувають у осіб з гіперчутливістю до деяких харчових продуктів (цитрусові, полуниця, суниця, горіхи, морепродукти).
Клінічна картина. За поширеністю розрізняють обмежену і дифузну токсикодермії, за характером висипів – плямисту, папульозну, вузлувату, везикульозну, пустульозну, бульозну та гострий епідермальний некроліз.
Вияви токсикодермії бувають мономорфними або поліморфними. Крім шкіри висипи можуть бути і на слизових оболонках. Нерідко порушується загальний стан хворих, підвищується температура тіла.
Обмежена (фіксована) токсикодермія виявляється раптовим виникненням однієї або нечисленних яскраво-червоних плям діаметром до 5 см. Вони синіють, після розрішення лишають стійку коричневу пігментацію. Часто обмежена токсикодермія локалізується на шкірі аногенітальної ділянки та слизових оболонках. На їхньому тлі можуть виникати пузирі, що розриваються з утворенням болючих ерозій. За припинення потрапляння в організм алергена висипи регресують протягом 10 діб.
Дифузна (поширена) токсикодермія є тяжким захворюванням шкіри, слизових оболонок та внутрішніх органів. Її розвиток супроводжується лихоманкою, диспепсією, адинамією. Можливі виникнення міокардиту, коматозного стану.
Висипи переважно поліморфні. Вони можуть нагадувати прояви екземи, кропив`янки, інфекційних екзантем, бульозних дерматозів.
Плямиста токсикодермія виявляються, головним чином, гіперемічними плямами, рідше геморагічними та пігментними (меланодермія). Токсична меланодермія має ще назву меланоз військового часу, викликається проникненням похідних нафти та вугілля через дихальні органи або дією окремих ліків. Вона проявляється появою спочатку на шкірі лоба, вилиць та скронь, далі розгинальних поверхнях кінцівок і тулубі еритем, що висівкоподібно лущаться. На тлі еритем згодом виникають сітчаста пігментація та фолікулярний кератоз.
Папульозна токсикодермія характеризується гострою появою півкулястих міліарних або лентикулярних папул. Іноді висипання подібні до виявів червоного плоского лишаю. Вони можуть периферійно зростати та зливатись, утворюючи бляшки.
Вузлувата токсикодермія характеризується виникненням болючих вузлів, що трохи виступають над рівнем шкіри.
Везикульозна токсикодермія виявляється дисемінованими везикулами з еритематозним віночком.
Пустульозна токсикодермія виникає внаслідок гіперчутливості до галогенів (фтор, хлор, бром, йод), вітамінів групи В, фенобарбіталу. Крім пустул на шкірі обличчя та верхньої частини тулуба виникають дрібні вугрі.
Бульозна токсикодермія. Ураження виникають переважно на шкірі шиї, великих складок, на слизових оболонках. Навколо пузирів характерна червона облямівка.
Гострий епідермальний некроліз (necrolysis epidermalis toxica) або синдром Лайєла, є однією із найтяжчих форм токсикодермії. Він буває у хворих з полівалентною сенсибілізацією, іноді на тлі гострих інфекційних захворювань, переважно як реакція на ліки. Захворювання розвивається гостро з значними розладами загального стану, гіпертермією, зневодненням, порушеннями кровообігу та функції нирок.
На шкірі та слизових оболонках виникають поширені червоні плями, на тлі яких утворюються пузирі, що швидко руйнуються, утворюючи масивні ерозії, і за виглядом нагадують опіки ІІ ступеня. Уражена і неуражена шкіра різко болючі на дотик. Позитивні симптоми Нікольського та Асбо – Хансена (див. “Пузирчатка акантолітична”). Хворі можуть впадати в коматозний стан, гинути.
Токсикодермію слід диференціювати з: екземою, герпетиформним дерматозом Дюринга, дерматитом, багатоформною ексудативною еритемою, рожевим лишаєм, червоним плоским лишаєм, синдромом Стівенса – Джонсона, розеольозним сифілідом.
Профілактика токсикодермій полягає у призначенні ліків з урахуванням їхньої переносності у минулому, уникненні контактів з відомими алергенами.
Лікування токсикодермії
По можливості усувають контакт з алергічними чинниками. При харчовому генезі захворювання промивають шлунок, призначають ентеросорбенти. Добрий ефект дає експургаторний метод (див. “Псоріаз”), гемосорбція, плазмаферез, внутрішньовенне введення розчинів декстранів. Призначають антигістамінні, десенсибілізуючі та сечогінні засоби, аскорбінову кислоту.
Для місцевого лікування використовують протиопікові аерозолі: Олазоль, Вінізоль, Оксициклозоль, Пантенол, глюкокортикостероїдні мазі, індиферентні присипки та збовтувані суміші. У разі ерозій, їх туширують 1% розчином калію перманганату, фукорцином (рідиною Кастелані). При ураженнях ротової порожнини їх змазують 5 – 10% розчином бури в гліцерині, при ураженнях кон`юнктиви ока – призначають очні глюкокортикостероїдні краплі та мазі. За значного поширення уражень та резистентності до терапії призначають глюкокортикостероїди перорально та парентерально. Дозу підбирають індивідуально.
Лікувати хворих на гострий епідермальний некроліз слід проводити у реанімаційному відділенні. Воно має передбачати підтримування водно-електролітного і білкового балансу, антибіотикотерапію, масивну глюкокортикостероїдну терапію, симптоматичне лікування, запобігання можливому інфікуванню, а також посилений догляд. Таким хворим 2 – 3 рази на добу міняють одяг та білизну. Пов`язки мають бути стерильними, перед зміною їх дають анальгетики. Призначають серцеві та сечогонні препарати. Щоденно підшкірно вводять гепарин (100 – 250 ОД на 1 кг маси тіла). Під час призначення нових ліків ураховують анамнестичні дані та результати шкірних проб.

Add a comment