Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Авіаційний лікар

Головною складовою у вирішенні практичних завдань авіаційної медицини є авіаційний лікар військової ланки. До нього висуваються серйозні вимоги. З одного боку, він повинен досить добре розбиратися в загальних питаннях клінічної медицини, бути добре підготовленим з питань специфіки захворюваності льотного складу, діагностики хвороб з прихованим (легким) перебігом, володіти методами спеціальної функціональної діагностики та лікарсько-льотної експертизи. З іншого боку, авіаційний лікар повинен добре знати специфіку і особливості діяльності льотного складу та умов його життя і праці; правильно здійснювати заходи по підвищенню працездатності. Він повинен вміти оцінювати готовність льотчика за станом здоров’я до виконання того чи іншого польоту. В цьому відношенні лікар частини несе повну, і не тільки моральну, відповідальність за безпеку польоту кожного льотчика.

Авіаційний лікар, як правило проводить важливу науково-практичну роботу. Більшість видатних авіаційних лікарів постійно поєднували практичну діяльність з науково-дослідницькою роботою.

Авіаційний лікар ВПС – фахівець, який має вищу медичну освіту (офіцер медичної служби або лікар-службовець), підготовку в галузі авіаційної медицини, здатний практично здійснювати медичне забезпечення польотів авіації ВПС згідно обсягу обов’язків на займаній посаді.

Авіаційний лікар повинен мати добру клінічну підготовку з психофізіології, терапії, оторіноларінгології, хворобам ока, оволодіти методами лікарсько-льотної експертизи, знати перспективні напрямки розвитку авіаційної та космічної медицини.

Авіаційний лікар входить до штату медичної служби ВПС (військово-медичних частин, закладів, підрозділів, медичної служби частин, з’єднань, об’єднань, командування ВПС).  Адміністративно він підпорядкований своєму командиру (начальнику), а з медичних питань – вищестоящому медичному начальнику. Згідно займаній посаді він є прямим  начальником для підлеглих медичних працівників.

Авіаційний лікар керується у своїй роботі з медичного забезпечення польотів авіації законодавчими актами, наказами та директивами, , вищестоящого медичного начальника, положенням про авіаційного лікаря ВПС, посадовою інструкцією згідно займаної посади.

Авіаційний лікар відповідає за:

-     забезпечення професійного здоров’я і надійності всіх осіб, від яких залежить ефективність  льотної роботи і безпеки польотів (льотного, інженерно-технічного складу, осіб групи керівництва польотами).

-     виконання посадових обов’язків з медичного забезпечення польотів у повному обсязі.

Авіаційний лікар зобов’язаний:

-     знати і суворо дотримуватись вимог керівних документів з безпеки польотів, медичному забезпеченні польотів авіації;

-     забезпечувати збереження здоров’я і професійної працездатності льотного складу подовження його професійного довголіття, прогнозування рівня здоров’я та працездатності ІТС осіб групи керівництва польотами;

-     здійснювати медичне забезпечення польотів авіації згідно вимог інструкції на займаній посаді;

-     приймати участь  у медичному вивченні ПЛП та помилкових дій льотного складу, розробці та здійсненні заходів профілактики;

-     приймати участь у розслідуванні льотних подій в обсязі займаної посади;

-     проводити психофізіологічну підготовку льотного складу;;

-     приймати участь в тренуванні  льотного складу на пілотажних і комплексних тренажерах з метою формування у льотчиків якостей, які підвищують надійність дій в позаштатних ситуаціях

-     проводити навчання льотного складу використанню спеціального спорядження та засобів захисту, експлуатації киснево-дихальної апаратури (дихання під надлишковим тиском кисню, використання протиперевантажувальних засобів, випробування в барокамері, тренуванні, катапультування);

-     проводити лікарсько-льотне обстеження льотного складу, парашутистів, осіб ГКП на правах члена ЛЛК;

-     здійснювати медичний контроль в міжкомісійний період за льотним складом, парашутистами, особами групами керівництва польотами (виконання рекомендацій ЛЛК, нагляд за динамікою, змін стану здоров’я і працездатності, вивчення індивідуальних психофізіологічних особливостей;

-     здійснювати контроль за готовністю до роботи медичного посту аеродрому;

-     надавати термінову допомогу при невідкладних та гострих станах, проводити своєчасну консультацію та госпіталізацію хворих у встановленому порядку, експертизу тимчасової непрацездатності льотного складу, ІТС, осіб групи керівництва польотами;

-     проводити санітарно-освітню роботу, пропаганду здорового  способу життя, попередженню розвитку захворювань;

-     приймати участь в науково-дослідній та науково-практичній роботі;

-     вести затверджені форми облікової документації

Авіаційний лікар має право:

-     давати розпорядження і вказівки підлеглим медичним працівникам з питань медичного забезпечення польотів, контролювати їх виконання;

-     приймати участь в конференціях та нарадах з питань безпеки польотів, вносити свої пропозиції щодо покращання медичного забезпечення безпеки польотів;

-     приймати участь в роботі лікарсько-льотних комісій на правах члена комісії при огляді льотного складу, парашутистів, осіб ГКП;

-     усувати від польотів за станом здоров’я та порушення передпольотного режиму праці, харчування та відпочинку кожного члена льотного екіпажу, незалежно від посади, а також усунення осіб ГКП від керівництва польотами;

-     звільняти від виконання службових обов’язків осіб льотного складу, ІТС та керівництва польотами за станом здоров’я (про що доповідає командиру);

-     приймати участь у підборі екіпажів по їх психологічній сумісності;

-     давати рекомендації командуванню з раціонального використання льотним складом режиму праці, харчування, відпочинку, виконання різних по характеру і складності польотних завдань, льотного навантаження.

Add a comment

Головні напрямки розвитку авіаційної медицини на сучасному етапі

Сучасна і, тим більше, людина майбутнього приречена літати. Саме через це в достатньо древньому ряду людських знань, професія льотчика виділяється особливо. Авіаційна медицина допомагає людині адаптуватися до специфічного життя та праці, починаючи від проектування авіаційної техніки з урахуванням обмежень людини і закінчуючи медико-психологічними заходами підтримки авіаторів-пенсіонерів. Супроводжуючи сучасні і перспективні літальні апарати на всіх етапах їх життєвого циклу, авіаційна медицина займається передусім життєвим циклом людини в авіації.
Останнім часом було детально обґрунтовано, що у широкому колі теоретичних і практичних проблем, що вирішує медицина праці, в нашому випадку – медицини праці авіаційної, стержневе місце займає проблема комплексного вивчення людини в процесі трудової діяльності і оцінка її здоров’я як результат складної взаємодії та інтегрального впливу не тільки професійних, але й медико-біологічних, демографічних, соціально-економічних, екологічних та інших факторів. Основними словами цього положення є поняття інтегративності, здоров’я і взаємодії різноманітних факторів. Через це саме інтегративність, цілісність авіаційної медицини дозволяє розглядати її як самостійну область антропоекології.
Авіаційна медицина – складова глобальної медичної дисципліни – медицини праці, яка входить в свою чергу в суперглобальну область профілактичної медицини. Через це більшість авіамедичних проблем (професійна захворюваність, біологічний ризик професії, донозологічна діагностика, відновлювально-реабілітаційна медицина тощо) являється невід’ємною частиною проблематики медицини праці.
Тактика наукового упередження породжує необхідність якнайшвидшої методологічної переорієнтації авіаційної медицини, суть якої – у використанні обчислювальної техніки нових поколінь в інтересах описання комплексних явищ, які включають соціальні, психологічні, фізіологічні процеси, спільні зі змістом льотної діяльності і впливом екологічних факторів на організм льотчика.
Синтез та інтеграція знань про закономірності функціонування людини в авіаційних системах прогнозувалося давно. Сьогоднішній момент розвитку є дуже важливим. Якщо деяка кількість систем, в тому числі наукових, інтегрується в єдине ціле, значить, має місце істинний метасистемний перехід – квантеволюції.
Таким чином, авіаційну медицину в теперішній час можна впевнено розглядати як своєрідну авіаційну антропоекологію – різновид сучасної інтегративної науки про людину – антропоекології. Основні підвалини цього заключаються в тому, що, по-перше, основним об’єктом вивчення є здоров’я людини, а, по-друге, під цим кутом зору системно розглядаються всі рівні біологічної інтеграції людини-літаючої – від молекулярної до соціальної.

Add a comment

Передісторія виникнення авіаційної медицини

Виникнення авіаційної медицини має прямий зв’язок з розвитком авіації. Бажання людства оволодіти повітряним океаном стало безпосередньою причиною прояви багатьох наук, спрямованих на забезпечення можливості виконання і безпеки польотів. До їх числа відноситься авіаційна медицина.
Дуже великий вклад в передісторію авіаційної медицини був внесений дослідниками, які вивчали вплив підйомів в гори на організм людини. В цьому плані заслуговують уваги спостереження Акости (1590), Журдане (1863), російських військових лікарів: К.П.Горбачьова (1892), Н.Н.Третьякова (1897) та багатьох інших.
Серйозні дані були отримані під час польотів на повітряних кулях. Першим лікарем, який піднівся на повітряній кулі, був француз Пілатор де Розье (1783), він же став однією з перших жертв повітроплавання при перельоті через Ламанш в 1785 році. Першим російським лікарем, що здійснив польоти на повітряній кулі, був штаб-лікар Кашинський. Він двічі піднімався в Москві у 1805 році.
14 серпня 1887 року Головне Інженерне Управління звернулось в Головне Військово-медичне управління з проханням про призначення військового лікаря для використання повітроплавцями у випадках їх захворювання чи ушкодження під час дослідів, тобто при підйомах на повітряних кулях.
З цією метою 17 вересня 1887 року було призначено старшого лікаря лейб-гвардії Єгерського полку Карпишева, якого можна вважати першим авіаційним лікарем.
Датою зародження російської авіаційної медицини прийнято вважати 14 липня 1909 року, коли Рада Всеросійського аероклубу винесла рішення: “Визнати необхідним дозвіл бажаючим членам аероклубу здійснювати польоти лише за умови їх медичного освідчення.
Великий вклад в розвиток авіаційної медицини привнесли як відомі російські, так і зарубіжні вчені: І.Н.Сєченов, В.В.Пашутін, П.О.Альбіцький, Е.А.Карташевський, В.І.Воячик, Поль Бер, Кроче Спіннелі, Зівель.

Етапи в історії розвитку авіаційної медицини.
В історії розвитку авіаційної медицини можна окреслити 4-и періоди:
1 – з 1909 по 1018 рр. – період становлення;
2 – з 1917 по 1941 рр. – передвоєнний період;
3 – з 1941 по 1945 рр. – період вирішення практичних завдань медичного забезпечення бойових дій авіації;
4 – з 1945 по теперішній час – період подальшого розвитку авіаційної медицини, вирішення питань медичного забезпечення, пов’язаних з переходом авіації на реактивну техніку, з освоєнням навколоземного простору космічними літальними апаратами.
Цікаво, що з самого початку питання медичного забезпечення польотів стали предметом уваги військово-санітарного управління. Вже в 1911 році Військовим відомством видається наказ з “Розкладом хвороб і фізичних вад, які перешкоджають службі офіцерів, нижніх чинів та вільнонайманих механіків у повітроплавних частинах на аеростатах і аеропланах”, створюється перша лікарсько-льотна комісія (ЛЛК).
Військово-санітарне управління при вирішенні цих питань широко залучало вчених Військово-медичної академії. Таким чином, першими фахівцями ЛЛК були представники академії: С.М.Погенполь (терапевт), В.І.Воячек (отіатр), да деякі інші. Це було не випадковістю, тому що на той час велика кількість положень авіаційної медицини вже відпрацьовувалась в академії. В першому періоді були виконані фундаментальні дослідження В.Н.Окунєва, О.Гузона, Г.Шумкова та інших, в яких наводились дані про стан людини в польоті.
В історії вітчизняної авіаційної медицини особливо виділяють 20-ті роки. В цей період відмічається швидкий її розвиток. Цьому сприяли нові соціально-економічні умови, вимоги практики ( в країні розвивався повітряний флот, освоювались нові типи літаків, здійснювались висотні, швидкісні та тривалі польоти), наявність кадрів, існування теорії нервізма, відпрацьованої в працях І.М.Сєченова, С.П.Боткіна, І.П.Павлова, Л.А.Орбелі та багатьох інших вчених.
В кінці 1917 року в штат першого авіаційного загону для захисту Петрограду вводиться посада авіаційного лікаря, а через два роки такі посади з’являються в усіх авіаційних частинах Південно-Західного фронту. В 1920 році формуються перші санаторії для льотного складу. В 1924 році організується Центральна психофізіологічна лабораторія на чолі з Н.М.Добротворським, авіаційним лікарем, який особисто приймав участь в тривалому перельоті Москва-Борисоглебськ-Харків-Київ в якості експериментатора і льотчика спостерігача. В подальшому (1930) він написав першу в Радянському Союзі монографію з авіаційної медицини “Льотна праця”. В лабораторії починали свою діяльність провідні авіаційні лікарі: А.П.Апалонов, П.І.Єгоров, Н.А.Вишневський, А.В.Лебединський, Є.С.Мінц, В.Г.Миролюбов, І.К.Собеніков, В.В.Стрельцов.
В 1932 році формується Центральна науково-психофізіологічна лабораторія по вивченню льотної праці. В 1935 році організується інститут авіаційної медицини на чолі з професором Ф.Г.Кротковим – провідним фахівцем в області військової гігієни.
В цей же період вводиться посада флагманського лікаря ВПС округу (1937 р.), в 1939 році організовується кафедра авіаційної медицини при Центральному інституті удосконалення лікарів і ІІ Московському медичному інституті. Очолив обидві кафедри професор В.В.Стрельцов – ініціатор створення в країні барокамер і барокамерних тренувань, автор дисертації на ступінь доктора медичних наук з авіаційної медицини “Вплив пониженого барометричного тиску і прискорень на організм”. В 1939-40 рр. В Ленінграді створюється баролабораторія при Військово-медичній лабораторії ім.С.М.Кірова. З 1935 року розробкою питань авіаційної психології займався К.К.Платонов. Він оприлюднив цілу низку книжок (“Льотчикупро психологію”, “Психологія льотної праці” тощо), які відіграли велику роль в підготовці кадрів.
З початком Великої Вітчизняної війни (ІІІ період) завдання, що вирішувались фахівцями з авіаційної медицини, значно ускладнились. Головну увагу було привернуто до питань медичного забезпечення бойових дій авіації, лікувально-евакуаційному забезпеченню частин, санітарно-гігієнічним та протиепідемічним заходам, розроблялись питання боротьби з втомою і перевтомою льотного складу, підвищенню стійкості до швидких перепадів барометричного тиску, до кисневого голодування, до впливу значних за величиною прискорень. Обгрунтовувались норми харчування льотного складу на воєнний час і стосовно до умов вимушеного покидання літака в безлюдній місцевості. Уточнювались вимоги до стану здоров’я льотного складу та де яки інші питання.
Центром всіх наукових досліджень з авіаційної медицини в цей період стала лабораторія авіаційної медицини на чолі Н.П. Бресткіним, створена при Військово-медичній академії ім.С.М.кірова, яка перебувала в цей період в Москві. Велику роль у збереженні льотних кадрів в роки ВВВ відіграли Центральний авіаційний госпіталь, сформований у 1943 році (Москва) і мережа авіаційних госпіталів, створених у 1944 році при повітряних арміях.
Післявоєнний період характеризується новими успіхами в розвитку авіаційної медицини. Цьому сприяв перехід на початку 50-х років всіх видів авіації на реактивну техніку. В цей час головним для авіаційної медицини була розробка проблем висотного польоту – режими тиску в герметичних кабінах, кисневе забезпечення, вибухова декомпресія, ударні та тривалі прискорення, хоча й ці проблеми достатньо глибоко відпрацьовувались і в довоєнний час. Велика і плідна робота групи фахівців (В.Г.Миролюбов, В.А.Спаський, І.Я.Борщевський, А.Г.Шишов, В.В.Барановський, К.К.Платонов та інші) була спрямована на вирішення цілої низки складних і актуальних завдань по забезпеченню польотів на великих швидкостях, малих і великих висотах, в навколоземному просторі.
В післявоєнний період створюються нові наукові заклади. Так, при ВПС округів в 1946 році відкриваються лабораторії авіаційної медицини для вирішення актуальних питань медичного забезпечення польотів. В 1950 році створюється Центральна лікарсько-льотна комісія (ЦЛЛК). Там тривалий час працювали І.К. Собенніков, К.Ф.Бородін, Є.А.Федорів та інші. В 1963 році в Москві відкривається Інститут медико-біологічних проблем Міністерства охорони здоров’я СРСР. Першим керівником інституту став дійсний член АМН СРСР професор А.В.Лебединський.
В Післявоєнний період тривають дослідження в Військово-медичній академії ім.С.М.Кірова з питань авіаційної медицини. Групою співробітників кафедри фізіології воєнної праці визначаються допустимі величини перевантажень в умовах катапультування людини, вивчається вплив кисневого голодування на вищу нервову діяльність і центральну нервову систему організму, визначаються гормональні впливи на висотну стійкість, вивчаються декомпресійні розлади тощо.
В зв’язку з нагальною необхідністю підготовки висококваліфікованих авіаційних лікарів у вересні 1958 року у ВМА ім.С.М.Кірова було організовано кафедру авіаційної медицини. Вона була створена на базі кафедри фізіології воєнної праці, яка мала на той час основну матеріально-технічну базу для навчання і підготовлений колектив викладачів та наукових співробітників.
Кафедра авіаційної медицини ВМА ім.С.М.Кірова являє собою колектив досвідчених викладачів, які мають багатий досвід проведення наукових досліджень та практичної роботи у військах. Традиційними об’єктами дослідження нинішніх фахівців з авіаційної медицини є вивчення умов професійної діяльності льотного складу різних видів авіації, вплив факторів польоту на організм людини. Відпрацьовані методи професійного відбору і медичного контролю за льотним складом з використанням фізіологічних, психологічних, електрофізіологічних показників. Спільними зусиллями вирішуються клінічні проблеми авіаційної медицини.

Add a comment