Передісторія виникнення авіаційної медицини

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Передісторія виникнення авіаційної медицини

Виникнення авіаційної медицини має прямий зв’язок з розвитком авіації. Бажання людства оволодіти повітряним океаном стало безпосередньою причиною прояви багатьох наук, спрямованих на забезпечення можливості виконання і безпеки польотів. До їх числа відноситься авіаційна медицина.
Дуже великий вклад в передісторію авіаційної медицини був внесений дослідниками, які вивчали вплив підйомів в гори на організм людини. В цьому плані заслуговують уваги спостереження Акости (1590), Журдане (1863), російських військових лікарів: К.П.Горбачьова (1892), Н.Н.Третьякова (1897) та багатьох інших.
Серйозні дані були отримані під час польотів на повітряних кулях. Першим лікарем, який піднівся на повітряній кулі, був француз Пілатор де Розье (1783), він же став однією з перших жертв повітроплавання при перельоті через Ламанш в 1785 році. Першим російським лікарем, що здійснив польоти на повітряній кулі, був штаб-лікар Кашинський. Він двічі піднімався в Москві у 1805 році.
14 серпня 1887 року Головне Інженерне Управління звернулось в Головне Військово-медичне управління з проханням про призначення військового лікаря для використання повітроплавцями у випадках їх захворювання чи ушкодження під час дослідів, тобто при підйомах на повітряних кулях.
З цією метою 17 вересня 1887 року було призначено старшого лікаря лейб-гвардії Єгерського полку Карпишева, якого можна вважати першим авіаційним лікарем.
Датою зародження російської авіаційної медицини прийнято вважати 14 липня 1909 року, коли Рада Всеросійського аероклубу винесла рішення: “Визнати необхідним дозвіл бажаючим членам аероклубу здійснювати польоти лише за умови їх медичного освідчення.
Великий вклад в розвиток авіаційної медицини привнесли як відомі російські, так і зарубіжні вчені: І.Н.Сєченов, В.В.Пашутін, П.О.Альбіцький, Е.А.Карташевський, В.І.Воячик, Поль Бер, Кроче Спіннелі, Зівель.

Етапи в історії розвитку авіаційної медицини.
В історії розвитку авіаційної медицини можна окреслити 4-и періоди:
1 – з 1909 по 1018 рр. – період становлення;
2 – з 1917 по 1941 рр. – передвоєнний період;
3 – з 1941 по 1945 рр. – період вирішення практичних завдань медичного забезпечення бойових дій авіації;
4 – з 1945 по теперішній час – період подальшого розвитку авіаційної медицини, вирішення питань медичного забезпечення, пов’язаних з переходом авіації на реактивну техніку, з освоєнням навколоземного простору космічними літальними апаратами.
Цікаво, що з самого початку питання медичного забезпечення польотів стали предметом уваги військово-санітарного управління. Вже в 1911 році Військовим відомством видається наказ з “Розкладом хвороб і фізичних вад, які перешкоджають службі офіцерів, нижніх чинів та вільнонайманих механіків у повітроплавних частинах на аеростатах і аеропланах”, створюється перша лікарсько-льотна комісія (ЛЛК).
Військово-санітарне управління при вирішенні цих питань широко залучало вчених Військово-медичної академії. Таким чином, першими фахівцями ЛЛК були представники академії: С.М.Погенполь (терапевт), В.І.Воячек (отіатр), да деякі інші. Це було не випадковістю, тому що на той час велика кількість положень авіаційної медицини вже відпрацьовувалась в академії. В першому періоді були виконані фундаментальні дослідження В.Н.Окунєва, О.Гузона, Г.Шумкова та інших, в яких наводились дані про стан людини в польоті.
В історії вітчизняної авіаційної медицини особливо виділяють 20-ті роки. В цей період відмічається швидкий її розвиток. Цьому сприяли нові соціально-економічні умови, вимоги практики ( в країні розвивався повітряний флот, освоювались нові типи літаків, здійснювались висотні, швидкісні та тривалі польоти), наявність кадрів, існування теорії нервізма, відпрацьованої в працях І.М.Сєченова, С.П.Боткіна, І.П.Павлова, Л.А.Орбелі та багатьох інших вчених.
В кінці 1917 року в штат першого авіаційного загону для захисту Петрограду вводиться посада авіаційного лікаря, а через два роки такі посади з’являються в усіх авіаційних частинах Південно-Західного фронту. В 1920 році формуються перші санаторії для льотного складу. В 1924 році організується Центральна психофізіологічна лабораторія на чолі з Н.М.Добротворським, авіаційним лікарем, який особисто приймав участь в тривалому перельоті Москва-Борисоглебськ-Харків-Київ в якості експериментатора і льотчика спостерігача. В подальшому (1930) він написав першу в Радянському Союзі монографію з авіаційної медицини “Льотна праця”. В лабораторії починали свою діяльність провідні авіаційні лікарі: А.П.Апалонов, П.І.Єгоров, Н.А.Вишневський, А.В.Лебединський, Є.С.Мінц, В.Г.Миролюбов, І.К.Собеніков, В.В.Стрельцов.
В 1932 році формується Центральна науково-психофізіологічна лабораторія по вивченню льотної праці. В 1935 році організується інститут авіаційної медицини на чолі з професором Ф.Г.Кротковим – провідним фахівцем в області військової гігієни.
В цей же період вводиться посада флагманського лікаря ВПС округу (1937 р.), в 1939 році організовується кафедра авіаційної медицини при Центральному інституті удосконалення лікарів і ІІ Московському медичному інституті. Очолив обидві кафедри професор В.В.Стрельцов – ініціатор створення в країні барокамер і барокамерних тренувань, автор дисертації на ступінь доктора медичних наук з авіаційної медицини “Вплив пониженого барометричного тиску і прискорень на організм”. В 1939-40 рр. В Ленінграді створюється баролабораторія при Військово-медичній лабораторії ім.С.М.Кірова. З 1935 року розробкою питань авіаційної психології займався К.К.Платонов. Він оприлюднив цілу низку книжок (“Льотчикупро психологію”, “Психологія льотної праці” тощо), які відіграли велику роль в підготовці кадрів.
З початком Великої Вітчизняної війни (ІІІ період) завдання, що вирішувались фахівцями з авіаційної медицини, значно ускладнились. Головну увагу було привернуто до питань медичного забезпечення бойових дій авіації, лікувально-евакуаційному забезпеченню частин, санітарно-гігієнічним та протиепідемічним заходам, розроблялись питання боротьби з втомою і перевтомою льотного складу, підвищенню стійкості до швидких перепадів барометричного тиску, до кисневого голодування, до впливу значних за величиною прискорень. Обгрунтовувались норми харчування льотного складу на воєнний час і стосовно до умов вимушеного покидання літака в безлюдній місцевості. Уточнювались вимоги до стану здоров’я льотного складу та де яки інші питання.
Центром всіх наукових досліджень з авіаційної медицини в цей період стала лабораторія авіаційної медицини на чолі Н.П. Бресткіним, створена при Військово-медичній академії ім.С.М.кірова, яка перебувала в цей період в Москві. Велику роль у збереженні льотних кадрів в роки ВВВ відіграли Центральний авіаційний госпіталь, сформований у 1943 році (Москва) і мережа авіаційних госпіталів, створених у 1944 році при повітряних арміях.
Післявоєнний період характеризується новими успіхами в розвитку авіаційної медицини. Цьому сприяв перехід на початку 50-х років всіх видів авіації на реактивну техніку. В цей час головним для авіаційної медицини була розробка проблем висотного польоту – режими тиску в герметичних кабінах, кисневе забезпечення, вибухова декомпресія, ударні та тривалі прискорення, хоча й ці проблеми достатньо глибоко відпрацьовувались і в довоєнний час. Велика і плідна робота групи фахівців (В.Г.Миролюбов, В.А.Спаський, І.Я.Борщевський, А.Г.Шишов, В.В.Барановський, К.К.Платонов та інші) була спрямована на вирішення цілої низки складних і актуальних завдань по забезпеченню польотів на великих швидкостях, малих і великих висотах, в навколоземному просторі.
В післявоєнний період створюються нові наукові заклади. Так, при ВПС округів в 1946 році відкриваються лабораторії авіаційної медицини для вирішення актуальних питань медичного забезпечення польотів. В 1950 році створюється Центральна лікарсько-льотна комісія (ЦЛЛК). Там тривалий час працювали І.К. Собенніков, К.Ф.Бородін, Є.А.Федорів та інші. В 1963 році в Москві відкривається Інститут медико-біологічних проблем Міністерства охорони здоров’я СРСР. Першим керівником інституту став дійсний член АМН СРСР професор А.В.Лебединський.
В Післявоєнний період тривають дослідження в Військово-медичній академії ім.С.М.Кірова з питань авіаційної медицини. Групою співробітників кафедри фізіології воєнної праці визначаються допустимі величини перевантажень в умовах катапультування людини, вивчається вплив кисневого голодування на вищу нервову діяльність і центральну нервову систему організму, визначаються гормональні впливи на висотну стійкість, вивчаються декомпресійні розлади тощо.
В зв’язку з нагальною необхідністю підготовки висококваліфікованих авіаційних лікарів у вересні 1958 року у ВМА ім.С.М.Кірова було організовано кафедру авіаційної медицини. Вона була створена на базі кафедри фізіології воєнної праці, яка мала на той час основну матеріально-технічну базу для навчання і підготовлений колектив викладачів та наукових співробітників.
Кафедра авіаційної медицини ВМА ім.С.М.Кірова являє собою колектив досвідчених викладачів, які мають багатий досвід проведення наукових досліджень та практичної роботи у військах. Традиційними об’єктами дослідження нинішніх фахівців з авіаційної медицини є вивчення умов професійної діяльності льотного складу різних видів авіації, вплив факторів польоту на організм людини. Відпрацьовані методи професійного відбору і медичного контролю за льотним складом з використанням фізіологічних, психологічних, електрофізіологічних показників. Спільними зусиллями вирішуються клінічні проблеми авіаційної медицини.

Метки:

Опубликовано в Авіаційна медицина пользователем admin on августа 17, 2012 at 19:35.

Add a comment

No Replies

Feel free to leave a reply using the form below!


Leave a Reply

(Spamcheck Enabled)