Мікози ступнів

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Мікози ступнів

Мікози ступнів” (mycoses pedum) є клінічним терміном. Цю групу захворювань зумовлюють різні патогенні грибки. За даними літератури, в 70-х рокахв у Радянському Союзі на мікози ступнів хворіло до 80% осіб, що проходили службу у лавах армії, та 40% інших дорослих.
Зараження відбувається під час прямомго контакту з хворим і опосередковано через речі, постіль, взуття, спортивне обладнання. Військовослужбовці заражаються на мікози ступнів переважно у лазнях та душових, а також через погано продезінфіковані онучі.
Патогенні грибки мають здатність зберігатись тривалий час в епідермісі, не викликаючи змінюючи його. Під впливом деяких ендогенних (плоскостопність, підвищена пітливість, порушення нервової та ендокринної систем, периферійного кровообігу, зниження імунологічної реактивності) та екзогенних факторів можуть розвинутись клінічні вияви захворювання. Мікози ступнів, спричинені Trichophyton mentagrophytes називають епідермофітіями ступнів, а зумовлені Trichophyton rubrum – руброфітіями (рубромікозами) ступнів.
Клінічна картина. Розрізняють такі клінічні форми мікозів ступнів:
1. Сквамозна. На тлі незначної еритеми на шкірі склепіння ступнів з`являється невелике лущення, схильне поширюватись на бокові і згинальні поверхні пальців. На ділянках підвищеного тиску, особливо, на п`ятах можуть виникати дифузні потовщення шкіри, подібні до змозоління. При епідермофітії лущення висівкоподібне, при руброфітії – подібне до борошна, переважно на тлі сухої шкіри. Суб`єктивних відчуттів немає.
2. Інтертригінозна. В міжпальцьових складках з`являються лущення, згодом – тріщини, мацерація, везикуляція. Суб`єктивно непокоять свербіж, печіння, болючість. Може приєднуватись вторинна бактеріальна флора. При епідермофітії уражуються, головним чином, складки між ІV – V та III – IV пальцями, при руброфітії – всі складки.
3. Дисгідротична. Буває, як правило, при епідермофітії. На склепінні та на бокових поверхнях ступнів, пальцях з`являються множинні везикули та пузирі з грубими покришками і прозорим вмістом, що за приєднання бактеріальної флори стає гнійним. Порожнинні елементи, розкриваючись, утворюють болючі ерозії. Іноді порушується загальний стан хворих, підвищується температура тіла, виникають лімфангоїт та лімфаденіт.
Після перенесеного захворювання імунітет не розвивається. Перебіг хронічно-рецидивуючий. Часто спостерігається виникнення регіонарних (поблизу вогнищ ураження) та генералізованих (долоні, передпліччя, гомілки) поліморфних мікідів, що лікуються як алергійний дерматит. Для лабораторної діагностики використовують мікроскопію лусочок та нігтів на грибки.
Диференціюють мікози ступнів із екземою, піодерміями, псоріазом, нейродермітом, дерматитом, васкулітами.
Профілактика полягає у виявленні та своєчасному лікуванні хворих на мікози ступнів, проведенні поточного дезінфікування лазень та душових, недопущенні спільного користування взуттям (в першу чергу капцями), дезінфекції спільних панчох та онуч військовослужбовців. Велике значення мають періодичні медичні огляди особовго складу частини та санітарно-просвітня робота. Підвищене потіння ступнів слід лікувати. Взуття хворих на мікози спупнів дезінфікують парою формаліну, формгідроном або столовим оцтом.

Лікування мікозів ступнів
Хворим призначають щоденні 10 – 15хвилинні ванночки для ступнів з рожевим розчином калію перманганату комфортної температури. Ноги слід мити не рідше 2 разів на добу, використовуючи господарське або дьогтярне мило. Везикули та пузирі розкривають, кірки видаляють. При мокнутті призначають волого-висихаючі пов`язки з 2% розчинами борної кислоти, іхтіолу, резорцину або ріванолю. Ерозії та глибокі тріщини туширують 1– 2 рази на добу 2% йодною настоянкою, фукорцином, нітрофунгіном, 2 – 5 % водним розчином калію перманганату. При гіперкератозі призначають кератолітичні засоби: 5 – 10 % саліцилову або молочнокислу мазь. Протигрибкові мазі (нізорал, ламізил, клотримазол, залаїн, певарил, дактарин, батрафен, травоген) наносять на уражені ділянки двічі на добу під час лікування і один раз на добу протягом 2 – 3 тижнів після його закінчення. У разі екзематизації бажано призначати мазі, що містять протигрибкові препарати та глюкокортикостероїди – травокорт, мікозолон, тридерм. У разі приєднання піодермій призначають сульфаніламіди та антибіотики, що не належать до групи пеніциліну. За тяжкого перебігу та резистентності до місцевої терапії призначають пероральні протигрибкові антибіотики. Нізорал хворі приймають по 200 мг двічи на добу протягом 5 – 15 днів. Ламізил по 250 мг двічі на добу 5 – 15 днів. Орунгал призначають один раз на добу – 200 мг в перший день та по 100 мг наступні 5 – 15 днів.

Метки: , , , ,

Опубликовано в Шкіряні захворювання пользователем admin on августа 24, 2012 at 3:37.

Add a comment



Previous Post:

Next Post:

No Replies

Feel free to leave a reply using the form below!


Leave a Reply

(Spamcheck Enabled)