Лікування хворих на вірусні гепатити – 4

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Лікування хворих на вірусні гепатити – 4

Тяжкі форми ГС вимагають інтенсивнішої дезінтоксикаційної терапії: антиоксидантні та мембраностабілізуючі препарати. Якщо прогресують інтоксикація, втрата апетиту, нудота, блювота; наявні стійка жовтяниця, біль у суглобах, малі розміри печінки, тахікардія, енцефалопатія; швидко розвиваються симптоми гепатаргії, призначають глюкокортикоїди – по 60-90 мг внутрішньовенно. При загрозі набряку мозку добова доза кортикостероїдів збільшується до 180-300 мг. Після отримання терапевтичного ефекту дози препарату зменшують поступово. Хворі на тяжку форму гепатиту з загрозою розвитку гострої печінкової енцефалопатії потребують переведення в палату або відділення інтенсивної терапії.

Лікування хворих на гострий ВГ із Важким перебігом Має проводитися в умовах реанімаційного відділення або в палаті інтенсивної терапії, де є можливість більш ретельного спостереження і догляду. Слід забезпечити постійний доступ до вен (венесекція), за необхідності увести назогастральний зонд, провести катетеризацію сечового міхура. Недопустимі обтяжливі для хворого діагностичні процедури, особливо пов’язані з його транспортуванням, що може послужити «останньою краплею», яка призводить до бурхливого прогресування печінкової недостатності. Через анорексію, часте блювання, важкість стану, загрозу розвитку шлунково-кишкової кровотечі виникає необхідність внутрішньовенного уведення препаратів з метою корекції наявних порушень і забезпечення парентерального харчування.

Інтенсивна терапія прекоматозних та коматозних станів спрямована на коригування патологічних змін гомеостазу. Інфузійна терапія включає до 20-40 мл/кг маси глюкозосольових розчинів, глюкокортикостероїди.

Лікування здійснюють під суворим контролем водно-електролітного балансу, діурезу, КОС. З метою дезінтоксикації, а також для поліпшення реологічних властивостей крові, капілярного кровотоку, гемодинаміки призначають реополіглюкін в кількості 200–400 мл на добу (3–5 процедур). У хворих на ВГ із важким перебігом частіше буває алкалоз, ніж ацидоз. Корекцію порушень при цьому здійснюють аналогічно такій у разі середньої важкості перебігу ВГ. Ураховуючи те, що важкий перебіг ВГ часто супроводжується блюванням з утратою рідини і електролітів, обгрунтоване призначення розчинів типу «Ацесіль», «Квартасіль», «Лактасіль». Показане уведення слабколужних розчинів у шлунок, особливо у разі супутніх гастродуоденіту, виразкової хвороби, тому що високий рН шлункового вмісту посилює імовірність кровотечі. За повторного блювання обов’язкове промивання шлунка лужними розчинами через назогастральний зонд. Процедура протипоказана за наявності виразкової хвороби і виникнення або навіть загрози кровотечі.

При появі нудоти, блювоти призначаються регулятори моторики травного каналу. Доцільні ферментні препарати, що заміщають дефіцит власних ензимів, зменшують навантаження на травну систему, усувають метеоризм; вони особливо показані при супутніх ураженнях підшлункової залози.

При виражених порушеннях мікроциркуляції, ознаках дисемінованого внутрішньосудинного зсідання вводять 200-400 мл декстрану, 200-400 мг пентоксифіліну. Для його ліквідації показано введення 10% амінокапронової кислоти – 100 мл, 40-60 тис. од. апротиніну. При загрозі кровотечі вводять етамзілат натрію 2-4 мл внутрішньовенно кожні 4-6 годин з наступним переходом на внутрішньом’язове введення, а потім на пероральний прийом по 1 -2 таблетці кожні 4-6 годин.

Важкий перебіг ВГ супроводжується порушенням синтезу альбумінів, що спричиняє і посилює різні патологічні реакції: виникають зміни реологічних властивостей крові, зменшується засвоєння вітамінів, зростають інтоксикація, протеолітична активність крові тощо. Тому хворим з гіпоальбумінемією можна за ЕкстрениМИ показаннями (!) в особливих випадках уводити сироватковий альбумін (5–10% по 100–150 мл на добу) або нативну плазму крові у тій самій дозі (але пам’ятати про можливість суперінфікування НСV, НBV, НDV, НEV). У разі вираженої затримки рідини в організмі (набряково-асцитична форма ВГ), загрози набряку-набухання головного мозку необхідно призначати сечогінні препарати. Надати перевагу внутрішньовенному уведенню 40–60 мг лазиксу (фуросеміду) наприкінці інфузійної терапії (в шприці). Застосування інших салуретиків (гіпотіазиду, тріампуру) протипоказане категорично у зв’язку з їх гепатотоксичністю. До введення лазиксу не слід удаватися при виражених гіпокаліємії та метаболічному алкалозі. Форсований діурез небезпечний у зв’язку з можливістю посилення дисбалансу електролітів. Зменшення кишкової автоінтоксикації досягається виключенням вживання білків рег оs, систематичним промиванням шлунка і кишечнику, вживанням ентеросорбентів. Навряд чи виправдане профілактичне призначення антибіотиків для впливу на кишкову мікрофлору: вони можуть посилювати дисбактеріоз. Навіть за важкого перебігу ВГ можна відмовитися від застосування глюкокортикостероїдів, не говорячи вже про перебіг середньої важкості. Лише за відсутності ефекту від застосування всіх вищеперелічених лікувальних засобів, прогресування важкості, загрози розвитку гострої печінкової недостатності і набряку-набухання головного мозку, за виражених алергічних реакцій як «засіб розпачу» може бути призначений преднізолон або дексаметазон парентерально коротким курсом – 3–5 днів. За наявності ВГВ застосування глюкокортикостероїдів протипоказане у зв’язку з можливістю швидкого прогресування і переходом важкого перебігу гепатиту у фульмінантну форму.

Опубликовано в Інфекційні та паразитарні хвороби пользователем admin on декабря 23, 2013 at 14:20.

Add a comment

Comments are closed.