Лікування акантолітичної пузирчатки
До появи глюкокортикостероїдних препаратів в 1950 році пузирчатку лікували, головним чином, внутрішнім вживанням миш’яку, стрихніну, сураміну, та місцево – окисом цинку, лосьйоном коламіну, розчином перманганату калію. В той час смертність хворих на АП сягала 60 – 90%, а тривалість життя хворих становила 1,5 – 2 роки.
У наш час традиційний спосіб лікування передбачає прийом ударних доз глюкокортикостероїдних препаратів, дія котрих спрямована насамперед на пригнічення синтезу імуноглобулінів і антитілозалежного цитолізу. Вони пригнічують усі компоненти імунологічної реактивності. Хворим на акантолітичну пузирчатку потрібне перманентне лікування глюкокортикостероїдними препаратами, іноді протягом усього життя. Ударну та підтримувальну добові дози добирають індивідуально. В середньому вони сягають відповідно 80 та 20 мг преднізолону або еквівалентної дози інших препаратів цієї групи.
Тривалий прийом великих доз глюкокортикостероїдів може спричиняти до широкого спектру ускладнень: діабет, остеопороз, міопатія, гастроінтестинальні кровотечі, катаракта, інтоксикація ЦНС, кандидоз, піодермії, інфекції сечових шляхів, пневмонія, сепсис, синдром Іценко — Кушинга, гіпертензія, пептичні язви, тромбози, психози, алергії, гіперхолестеринемія, ниркова коліка, ураження печінки та підшлункової залози, м’язів кінцівок та міокарду, стероїдний туберкульоз, асептичний некроз кісток, васкуліти. Звичайна пухирчатка є найгіршим варіантом акантолітичної пузирчатки в плані летальності. Інші клінічні різновиди мають дещо кращий прогноз. Для зменшення імовірності виникнення ускладнень внаслідок тривалої терапії глюкокортикостероїдними препаратами, слід призначати препарати калію – панангін, аспаркам, калій-нормін; кальцію; кальцій фіксуючі препарати – остеохін, фосомакс та пероральні фунгіциди.
Для пригнічення імунної системи разом з глюкокортикостероїдами хворі також приймають препарати, що мають цитостатичну дію: метотрексат, циклофосфамід, азотіаприн, дапсон, циклоспорин, препарати золота. Однак прийом препаратів цієї групи дуже часто ускладнюється інфекційними процесами, що значно обмежує їхнє призначення.
Для лікування також використовують: батріден, що блокує імунні цитотоксичні реакції; нестероїдні протизапалні препарати, які блокують синтез та дію простагландинів; інгібітори протеаз, що інактивують протеолітичні ферменти, стабілізують клітинні мембрани; гепарин, що має антикомплементарну дію; гліцирам, який помірно стимулює кіркову речовину надниркових залоз. Віддалені результати в поліпшенні стану хворих та показників їхніх імунограм мають препарати тимусу.
В лікуванні акантолітичної пузирчатки слід враховувати також фактор харчування, яке має бути повноцінним, помірної температури, 4 – 5 разів на добу, з підвищеним вмістом білка та обмеженим уживанням вуглеводів, солі, рідини. Для місцевого лікування можна використовувати: 0,5 – 1% розчин нітрату срібла; 1% водні розчини анілінових барвників та калію перманганату; 5% танінову, ксероформну, дерматолову мазі, лінімент синтоміцину, олазоль, вінізоль, пропоцеум, 50% інтерферонову мазь, вінілін, масляний розчин ретинолу ацетату, фукорцин та ін. Показані також лікувальні ванни, опромінення гелій-неоновим лазером та магніторезонансна терапія.
Похожие статьи:
Метки: дерматологія, лікування, пузирні дерматози, пузирчатка акантолітична, шкіряні захворювання