Надання невідкладної допомоги

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Вы сейчас просматриваете категорию: Надання невідкладної допомоги

Перша медична допомога при утопленні, тепловому ударі та електротравмі


ПЛАН

ЗАНЯТТЯ ПО МЕДИЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ

Тема-№10: Перша медична допомога при утопленні, тепловому ударі та електротравмі.

Учбова ціль:1. Вивчити принцип надання першої медичної допомоги при утопленні, тепловому ударі та електротравмі.

2. відпрацювати дії особового складу по наданню першої медичної допомоги.

МЕТОД: Розповідь

час (хв.)

вивчаємі питання

примітка

05

Шикування особового складу. Оголошення теми та учбової мети заняття.

05

Основні поняття про термінальні стани

05

Правила діставання утопленого з води. Видалення води з рота та дихальних шляхів.

10

Найбільш ефективні способи штучного дихання.

05

Ознаки

05

Перша допомога та попередження  теплового удару та запаморочення в умовах корабля.

05

Враження електричним струмом та заходи по його попередженню.

05

Перша медична допомога при ураженні електричним струмом

05

Контрольне запитання. Розбір заняття.

Висновки:______________________________________________________________________________

ПРАВИЛА ВИТЯГУВАННЯ УТОПЛЕНОГО З ВОДИ. ЗВІЛЬНЕННЯ РОТА ТА ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ВІД ВОДИ.

Смерть у воді може статися  з двох причин – від рефлекторної зупинки серцевої діяльності та від звичайного втоплення, коли дихальні шляхи та легені заповнюються водою.

При смерті у воді від несподіваної рефлекторної зупинки серцевої діяльності і дихання у втопленого шкіряні покрови та слизисті блідни. У легенях, як правило, води не має або є невелика її кількість. У дійсно втоплених відмічається різка синюшність шкіри та слизистої. З ротової порожнини та носу виділяється велика кількість кров¢яної пінистої рідини.

Після витягнення втопленого з води потрібно негайно видалити воду з дихальних шляхів та шлунку. Для цього пошкодженого кладуть животом з опущеною до низу головою на зігнуте під прямим кутом коліно і виконують декілька натисків руками  на область нижніх ребер. Потім приступають до штучного дихання. Одночасно за допомогою товаришів  виконують масаж серця пошкодженому.

ЗАСОБИ ШТУЧНОГО ДИХАННЯ.

Техніка вентиляції легень способом “з рота в рот” через воздуховод.

Пошкодженого кладуть на жорстку поверхню (широку лавку, носилки з дерев’яним щитом, палубу, землю) обличчям до поверхні та під плечі йому підкладають скатку шинелі або валик з будь-якого матеріалу. Стають біля голови потерпілого та за прокидають йому голову назад. При цьому підборіддя потерпілого максимально піднімається, а його рот відкривають. Якщо щелепи міцно стиснуті, то вказівними пальцями беруть за кути нижньої щелепи та, та впираючись великими пальцями  у верхню щелепу, висовують нижню щелепу вперед. Тримаючи її в такому положенні, швидко переводять пальці на підборіддя та відтягують його до низу, відкривають рот потерпілого. Тримаючи лівою рукою рот  пошкодженого відкритим і голову його закинутою, правою (обгорнутою чистою марлею, рушником) очищають рот від слини, нудних мас та ін. і  вводять  воздуховід.

Воздуховід представляє собою щільну гумову – образну трубку з круглим щитком посередині. Щоб язик не западав, воздуховід спочатку вводять між зубами випуклою стороною вниз, а потім повертають цією стороною вверх і просовують по язику аж до його кореня. При цьому язик буде притиснутий трубкою воздуховоду  до дна ротової порожнини. Потім ніс потерпілого затискають з обох сторін великими пальцями, а вказівними пальцями придавлюють гумовий щиток воздуховоду до рота. Рештою пальців обох рук за кути нижньої щелепи  підтягують підборіддя вверх. (роблять глибокий подих, беруть в рот мундштук воздуховода і видихають в нього повітря.) після того, як грудна клітка потерпілого достатньо піднімається від вдування повітря, випускають з рота мундштук. Грудна клітка потерпілого при цьому спадає і відбувається видих. Вдування повітря через воздуховід проводять ритмічно (з частотою яка відповідає частоті дихання того хто надає допомогу) до тих пір, доки видихи  самостійного дихання у потерпілого не стануть глибокими та регулярними. При наявності слабких і нерегулярних  дихальних рухів штучні вдихи роблять так, що вони співпадали з самостійними та поглиблювали б їх. При дуже рідких самостійних видихах штучні вдихи роблять в проміжках між вдихами потерпілого. Після налагодження самостійного дихання воздуховід на деякий час залишають в ротовій порожнині потерпілого. Якщо ж він збуджує кашель, ковтальні рухи або позиви на рвоту, то його витягують.

ТЕХНІКА ВЕНТИЛЯЦІЇ ЛЕГЕНЬ СПОСОБОМ “З РОТА В РОТ”.

1. Потерпілого кладуть на спину з максимальним запрокидуванням голови назад. Ставши біля голови потерпілого, надаючий допомогу, однією рукою утримує у максимально запрокинутому положенні, а великим пальцем другою руки відтягує нижню щелепу.

2. Надаючий допомогу робить глибокий вдих, а потім безпосередньо чи через марлю щільно охвачує рот потерпілого своїми губами, після чого робить різкий видих. Для попередження видиху повітря ніс потерпілого при цьому закривають пальцями вільної руки, або притиснутої у момент вдиху щокою надаючого допомогу.

3. Вдування  повітря припиняють після того, грудна клітка потерпілого достатньо розшириться. При цьому у потерпілого відбувається пасивний вдих, під час якого надаючий допомогу відводить в сторону голову і робить наступний глибокий вдих.

Спосіб вентиляції легень “з рота в ніс”  застосовують якщо щелепи потерпілого щільно стиснуті, або бажаємого розширення грудної клітки при вдуванні повітря з рота в рот не наступило.

Різниця лише у тому що повітря вдувається потерпілому через ніс, а рот тримається закритим. По ефективності обидва способи вентиляції легень однакові. Ознаками достатньої ефективності вдування повітря є піднімання при кожному вдиху грудної клітки потерпілого. Якщо цього не відбувається, то мається непрохідність дихальних шляхів. В цьому випадку голові потерпілого надається ще більш запрокинуте положення, більше висувається щелепа оглядається і ретельно очищається порожнина рота і глотки. Вдування повітря у дорослих  здійснюється з частотою 12-14 разів на хвилину.

При проведенні штучного дихання необхідно намагатися передбачити попадання повітря в шлунок, так як роздутий шлунок обмежує дихальні рухи діафрагми, утворюючи додаткові труднощі для вентиляції легень. Надмірне розтягнення шлунку також може привести до виділення харчових мас і рідкого, міститься в шлунку і попаданню його в бронхи. Попередити попадання повітря в шлунок можна, якщо той хто надає допомогу буде уважно слідкувати за рухами грудної клітки потерпілого. Коли грудна клітка піднімається, необхідно одразу ж  припинити вдування.

ОЗНАКИ ТЕПЛОВОГО УДАРУ І ЗАПАМОРОЧЕННЯ.

Тепловий  удар це захворювання, яке розвивається в результаті накопичення тепла в організмі. обов¢язковими ознаками його є висока температура (більше 40 оС) та інші симптоми, серед яких на перший план виступають прояви зі сторони центральної нервової системи (головний біль, запаморочення, втрата свідомості, судороги). Короткочасне підвищення температури тіла у людини в межах до одного градуса є явищем, що часто спостерігається при виконанні їм тяжкого фізичного навантаження. Серед причин, що сприяють перегріванню, перш за все слід виділити високу температуру зовнішнього середовища, особливо, якщо вона досягає 30 оС та більше. Перегрівання швидше всього наступає у людини, яка виконує тяжку м¢язову роботу.

Особливо швидко наступає перегрівання організму людини, коли у нього повністю відсутнє випаровування поту (робота в ізолюючих засобах захисту) шкіри і т.д.

Ознаки перегрівання починають виявлятись з моменту, коли температура тіла підвищується до 38,5 оС.

Перші ознаки з¢являються у вигляді загальної слабкості, головного долю, пульсування у висках, тошноти, невпевненої хиткої ходи, марення в очах. Потерпілий на запитання відповідає неохоче, шкіра у нього волога і червона.

Якщо теплове навантаження на організм не зменшується, з¢являється різка загальна слабкість, шум у вухах, головний біль, рвота, іноді втрата свідомості. Шкіра волога, червона, дихання та пульс прискорені. Температура при цьому може підвищуватися до 40 – 41 оС.

Тяжка форма перегріву (теплового удару) характеризується швидким наростанням симптомів. Слід за повторними памороками у хворого розвивається сильний головний біль, судорога, стан оглушенності, з¢являється блимання в очах, слабкість у ногах, невпевненість рухів, сонливість. Частим ускладненням є різке падіння  серцевої діяльності: шкіра бліда чи синюшна. Температура тіла може досягати 42 оС й більше. Грізною ознакою перегрівання є  припинення потовиділення, про свідчать суха шкіра у потерпілого.

ПАМОРОКОМ – називається короткочасна втрата свідомості внаслідок недостатнього постачання крові у головний мозок. При цьому потерпілий втрачає свідомість, падає, блідне, вкривається потом, кінцівки холодні, пульс слабкий та прискорений, зіниці  розширені. Глибокий поморок супроводжується втратою чутливості.

Причинами памороків можуть бути: вигляд крові, тривалий нерухомий стан, сильне перевтомлення, нервовий струс, тривале перебування у погано вентилюємому  приміщенні і др.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ТЕПЛОВОМУ УДАРІ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЙОГО В УМОВАХ КОРАБЛЯ.

Першу медичну допомогу при запамороченні потрібно надати негайно. Для цього особу, яка знаходиться у поморку потрібно винести на свіже повітря або перенести у добре вентилюєме приміщення. Для полегшення дихання розстібнути комірець та покласти так, щоб голова знаходилась вище, а ноги вище тулуба (це прискорює притік крові до мозку ).

При наданні першої допомоги насамперед  усього усунути причину, яка викликала поморок та збудити функції дихання та кровообігу.

Для цього обличчя та груди потерпілого збризнути холодною водою, дати понюхати нашатирного спирту. У тяжких випадках, якщо вказані міри не допомагають, зробити штучне дихання. При перших ознаках перегрівання потерпілого треба звільнити від спорядження, покласти у прохолодне місце, зняти обмундирування. Для охолодження не слід обливати його великою кількістю води, а краще обернути тулуб вологою тканиною та обмахувати. Необхідно дати хворому пити холодну воду.

УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ ТА ЗАХОДИ ПО ЙОГО ПОПЕРЕДЖЕННЮ.

Переважними ознаками електротравми є: знехтування мірами безпеки або приховані несправності електросилових пристроїв та електричних мереж.

Пряма пошкоджуючи дія току залежить від електролізу проводжаючого середовища. При цьому порушується іонна рівновага у клітинах, змінюється їх структура, коагулюються. Під впливом електроструму настає контрактура усіх м¢язів, у тому числі дихальних та серця.

Уражені електричним струмом  настає при торканні електричних проводів, які знаходяться під напругою.

Ступінь поразки організму залежить від сили току, напруги, тривалості впливу. Найбільш небезпечний шлях проходження ліва рука – права нога (струм іде через серце, легені та інші органи, які мають найменший опір). В залежності від сили струму можливі різні ураження від опіку до коагуляції і навіть обвуглювання тканин.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ УРАЖЕННІ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ.

Надання першої допомоги треба розпочинати з припинення дії електричного струму на потерпілого. Необхідно вимкнути струм чи перерубати проводи з обох сторін від потерпілого. При цьому необхідно використовувати інструмент з сухою дерев¢яною  чи іншою добре ізольованою ручкою.

Якщо немає можливості вимкнути струм чи перерубати проводи, необхідно відсунути потерпілого. При цьому необхідно одягнути сухі рукавиці та відтягувати дотримуючись усіх мір небезпеки.

Звільнивши потерпілого від дії струму, якщо він не дихає, зняти з нього одяг та проводити комплекс заходів відновленню дихання та серцевої діяльності. При  відсутності дихання, але при збереженій серцевій діяльності, для надання допомоги достатньо буде штучної вентиляції легень способом “з рота в рот” чи “з рота в ніс”. Якщо поряд з зупиненням дихання є зупинення серця, про що свідчить зникнення серцебиття та пульсації на крупних артеріях, то необхідно проводити непрямий масаж серця (зовнішній).

Серце знаходиться між грудиною хребтом. У стані клінічної смерті грудна клітина більш піддатлива, що свідчить про втрату м¢язового тонусу. Шляхом надавлювання на грудину, грудну клітину можна приблизити до хребта на 4-5 см. При цьому серце здавлюється, його порожнини стискуються  і з них виганяється кров, яка поступає у судини.

Після того, як тиск на грудину припиняється, серце розправляється внуртісерцевий тиск знижується і серце знову заповнюється кров¢ю. Таким чином, під впливом зовнішнього впливу у організмі створюється штучний кровообіг.

Опубликовано: сентября 15, 2013.

Add a comment

Перша медична допомога при вивихах та переломах


ПЛАН

 ЗАНЯТТЯ ПО МЕДИЧНІЙ  ПІДГОТОВЦІ

ТЕМА-№9:  Перша медична допомога при вивихах та переломах.

УЧБОВА МЕТА:  Вивчити надання першої медичної допомоги при вивихах та переломах.

МЕТОД: Розповідь

час (хв.)

вивчаємі питання

примітка

05

Огляд готовності особового складу до заняття. Оголошення теми навчальної мети і порядку проведення заняття.

10

Короткі відомості про кістки, суглоби та м¢язи.

10

Види переломів, загальні ознаки переломів. Перша допомога при вивихах та переломах

10

Поняття про при вивихи та перша медична допомога при них.

15

Особливості іммобілізації та способи транспортування при різних переломах.

20

Ознаки переломів кісток голови, ключиці, ребер, хребта, тазу.

10

Перевірка засвоєного матеріалу.

05

Підведення підсумків заняття.

Висновки:____________________________________________________________________________

ПЕРЕЛОМИ.

Переломи це порушення цілісності кістки що супроводжується пошкодженням тканин, м¢язів, кровоносних судин, сухожиль, нервів. Переломи виникають під впливом зовнішніх травм або хворобливою зміною кістки.

Переломи бувають закритими – при яких цілісність шкіряних покривів не порушена, рани не має, та відкриті – коли перелом супроводжується пораненням м¢яких тканин.

По ступеню пошкодження переломи бувають повними – при яких цілісність кістки порушено повністю та неповними – коли є тільки надлом кістки або її тріщина.

Для переломів характерні слідуючи ознаки:

-  біль та болючість при торканні безпосередньо в області перелому;

-  деформація можлива бути викликана як зміщенням відламків кістки, так і за рахунок пухлини яки розвились в наслідок кровотечі в м¢язи біля місця перелому;

-  порушення функції (відсутність руху);

-  ненормальна порушність кінцівки в місцях де не має суглобів;

-  крепітація (хруст) на місці перелому, виникає за рахунок тертя обломів кісток одна з одною.

ПЕРША  МЕДИЧНА  ДОПОМОГА.

-  надати для хворого найбільш сприяючого стану;

-  зробити фіксацію переломленої кістки, НІ-ЗАЩО не слід вправляти перелом;

-  не знімаючи одяг та взуття оглянути місце перелому та накласти пов¢язку на рану, при цьому одяг розрізати;

-  зупинити кровотечу та накласти на рану асептичну пов¢язку;

-  для зменшення болю ввести під шкіру промедол з шприц-тюбику чи дати таблетку промедолу;

-  для створення нерухомості зло манної кінцівки використовують стандартні шини або підручні матеріали.

ВИВИХИ.

Вивихами – називаються повне або часткове зміщення кінців кісток, складаючи суглобів, супроводжується розривом суглобної капсули. Найчастішою причиною вивиху є травма або різке скорочення м¢язів, а також комбінація цих факторів. Вивих також з’являється через чрезмірне миттєве скорочення м¢язів, наприклад при подачи кидаючих кінців, при електротравмі.

При огляді пошкодженого необхідно завжди порівнювати пошкоджений суглоб з здоровим на протилежної стороні тіла.

Для вивиху характерні слідуючи ознаки:

-  деформація області суглобу – кінці кісток та вся кінцівка знаходиться у незвичайному положенні;

-  різні по довженні здорова та пошкоджена кінцівки – пошкоджена кінцівка може бути довше або коротше здорової;

-  різке скорочення руху у суглобі;

-  порушення функції, причиною чого являється неправильне положення кінців кісток;

-  біль виникаюча у зв¢язку з розривом зв¢язок, суглоба та пошкодження окрема суглобових тканин.

ПЕРША  МЕДИЧНА  ДОПОМОГА.

-  надати кінцівки положення найбільш зручне для пошкодженого;

-  фіксують пошкоджений суглоб (використовують м¢яку шину, тугу пов¢язку з косинки або бинту);

-  виконують протишокові міроприємства (вводять знеболюючи засоби з шприц-тюбику);

-  постійно слідкують за пульсом, за станом кровообігу в кінцівки;

-  транспортують на ПМД.

ПРАВИЛА  НАКЛАДАННЯ  ШИН.

1.  Для створення непорушності відламків кісток шину потрібно накласти так щоб стали неможливими рухи у двох  сусідніх суглобів (вище та нижче перелому).

2.  гострі краї та кути шини повинні бути зглаженні. Металеву шину перед накладенням вигибають по формі кінцівки.

3.  під шину підкладають м¢ягку підстілку, особливо в місцях кісткових виступів, щоб не визвати болю при транспортуванні.

4.  при переломі ноги шину рекомендується накладати з двох сторін.

5.  при відкритих переломах не можна накладати шину до того місця, де на поверхню виступає зламаний кінець кістки.

6.  пов¢язки поверх шини слід накладати рівномірно, плотно, але не дуже туго.

ОСОБЛИВОСТІ  ІММОБІЛІЗАЦІЇ  ТА  СПОСОБИ  ТРАНСПОРТУВАННЯ  ПРИ   РІЗНИХ ПЕРЕЛОМАХ.

ПЕРЕЛОМИ КЛЮЧИЦІ ТА ЛОПАТКИ.

Для іммобілізації в цих випадках накладають пов¢язку Дезо та руку підвішують на хустинці або бинті.

ПЕРЕЛОМИ КІСТОК ПРЕДПЛІЧЧА.

Драбинкову шину загибають під прямим кутом так, щоб один кінець її відповідав довжині передпліччя та кісті до основання пальців, а друга – довжині 2/3 плеча. Руку, зігнуту під прямим кутом, кладуть на шину; шину прибинтовують.

ПЕРЕЛОМИ БЕДРА ТА ВЕРХНЬОЇ ТРЕТИНИ ГОЛЕНІ.

Забезпечують нерухомість у тазобедреному, колінному та голеностопному суглобах, накладаючи шину Дітіріхса.

ПЕРЕЛОМИ ЧЕРЕПУ.

Пораненого обережно укладають на носилки, під голову підкладають м¢яку підстілку з углубленням. По бокам голови кладуть м¢яки валки.

ПЕРЕЛОМИ РЕБЕР.

Туго бинтують нижні відділи грудної клітини, при цьому перед початком бинтування поранений повинен видохнути повітря. В момент доху бинтування тимчасово зупинити, але при цьому натягують свобод ний кінець бинту.

ПЕРЕЛОМИ ХРЕБТУ.

При пошкодженні грудної або поясненої частини хребту пораненого потрібно обережно покласти на жорстку поверхню сурово у горизонтальному положенні.

ОЗНАКИ  ПЕРЕЛОМІВ  КІСТОК  ГОЛОВИ, КЛЮЧИЦІ, РЕБЕР, ХРЕБТУ, ТАЗУ.

Переломи черепа.

Перелом костей черепа звичайно буває трудно встановити, за виключенням випадків наявності великої рани з баченим в неї зломанимим кістками або кровотечею з вух, носу, рота, свідкую чого о переломі кісток основання черепу. Основну небезпеку при переломах кісток черепа уявляє собою пошкодження головного мозку. При наявності рани її перев¢язують стандартною перев¢язкою. Проводять протишокові заходи. Пораненого обережно укладають на носилки, під голову підкладають м¢яку підстілку (шинель, бушлат, вату) з углубленням. По бокам голови кладуть м¢яки валки. Якщо пораненого треба піднімати в вертикальному положенні з будь якої  споруди, йому попередньо накладають на шию ватно-марлевий комірець (шию обертають декілька слоями сірої вати та поверх неї сильно, але не туго, накладають бинт). Такій же ватно-марлевий ворітник накладають при переломі шийних хребтів.

Переломи ключиці та лопатки.

При переломі ключиці або лопатки шину не накладають. З метою створення спокою руку підвішують на хустинку. У підмишечну впадину з хворої сторони кладуть плитний камок вати або туго звернуту хустинку. Другою, пошир складеною хустинкою закріпляють до тулуба, захоплюючи ліктеві суглоб, або туго прибинтовують.

Переломи ребер.

Переломи ребер спостерігаються задовільно часто та виникають, як правило, в результаті прямого влучення. Частіше всього зустрічаються переломи IV-VIII ребер. Ознакою перелому являється біль, з¢являючаяся в області його, різко посилюючаяся при глибокому подиху. Перша медична допомога заключається в утворенні максимального спокою для пошкодженнях ребер. Це досягається накладанням тугої пов¢язки обертом грудної клітини в момент видиху. Під час видиху бинтування тимчасово припиняється, однак тримають при цьому свобод ний кінець бинту натягнутим.

Переломи хребту.

Поранений у хребет потребує виключно у обережному ставлення з ним. При пошкодженні грудного або поясного відділів хребту пораненого слідує обережно покласти на жорстку поверховість, суворо у горизонтальному положенні.

Переломи тазу.

Виникають при здавлені чи падінні з висити. Спостерігаються сильний біль, ускладнюючийся шоком та пошкоджений не може стояти на ногах. При переломі тазу пораненого евакуюють в положенні на спині з полузігнутимі в тазобедрених суглобах та колінних суглобах нижніх кінцівок та злегка розведеними стегнами. Для цього під коліна підкладуть шинель, а поміж колінними суглобами накладають 1-2 ходи бинту, щоб не допустити через мірного розведення ніг.

Опубликовано: сентября 13, 2013.

Add a comment

Перша медична допомога при пораненнях, кровотечах


ПЛАН

ЗАНЯТТЯ ПО МЕДИЧНІЙ  ПІДГОТОВЦІ

ТЕМА-№6: Перша медична допомога при пораненнях, кровотечах.

УЧБОВА МЕТА:  Вивчити організацію надання першої медичної допомоги при пораненнях, кровотечах.

МЕТОД: Розповідь

час (хв.)

вивчаємі питання

примітка

05

Огляд готовності особового складу до заняття. Оголошення теми навчальної мети і порядку проведення заняття.

15

Основні поняття про рани. Види поранень, їх класифікація.

15

Правила звільнення пошкодженої частини тіла від одягу та взуття, міри попередження раневої інфекції.

20

Короткі відомості про систему кровообігу людини. Види кровотечі, їх безпечність.

10

Способи тимчасової зупинки кровотечі.

10

Основні правила накладання кровозупіняючого джгута та використання підручних засобів.

10

Перевірка засвоєного матеріалу.

05

Підведення підсумків заняття.

Висновки:_____________________________________________________________________________

ОСНОВНІ  ПОНЯТТЯ О ПОРАНЕННЯХ.

Рана – це механічне пошкодження, при якому порушується цілісність шкіряного покрову, слизистих оболонок, а іноді і глибше розташованих тканин. Кожна рана характеризується наявністю 3-х ознак: біль, зіяння, кровотеча. Біль при пораненні пов¢язана з пошкодженням кінцівок нервів. Кровотеча з рани залежить від виду та калібру пошкодженого сосуду.

Рани, в залежності від ранящего предмета, бувають: різані, колоті, рвані, зашиблені, укушені, вогнестрільні та інші.

Рани бувають проникаючими та непроникаючими, в залежності від пошкодження ранящим предметом оболонок, застеляючи внутрішні порожнини (плеври, брюшини).

Вогнестрільні поранення підрозділяються на наскрізні, сліпі та дотичні. Наскрізним називається поранення маючи вхідний та вихідний отвір, з¢єднанні раневим каналом. Сліпим пораненням називається поранення не маючи вихідного отвіра. При дотичному пораненні вхідний та вихідний отвір відсутні, а мається тільки раневой канал на огляд жолоба.

ПРАВИЛА  ВИЗВОЛЕННЯ  ПОШКОДЖЕНОЇ ЧАСТИНИ  ТІЛА  ВІД ОДЯГУ.

При пошкодженні кінцівки одяг необхідно знімати спочатку з здорової, а потім з пошкодженої кінцівки. При переломі кістки та загальному важкому стані одяг розрізають по шву. При пораненні стопи взуття треба розрізати. Особисту спостережливість треба дотримуватись при знятті одягу з опеченого. При поширених опіках одяг розривають та обережно знімають по частинам так, щоб не пошкодити ще більш шкіру, інакше це може привести до важкого шоку.

МІРИ ПОПЕРДЖЕННЯ РОЗВИТКУ РАНЕВОЇ ІНФЕКЦІЇ.

Ступінь забруднення рани залежить від разючого предмета та часу, минулого з моменту поранення до надання першої допомоги. Вогнестрільні рани завжди первинно інфіковані. Крім того, особливо як можливе джерело гнійних ускладнень колоті та рвано-зашибленні рани.

Для припинення доступу інфекції до рани використають: індивідуальний перев¢язочний пакет (ІПП), мала та велика пов¢язка, стерильний бинт. Нерідко рана може забруднитися при неправильному накладанні пов¢язок, при якому порушується їх стерильність

КОРОТКИ СВІДКИ О СИСТЕМІ КРООБІГУ ЛЮДИНИ.

Система кровообігу людини складається з двох кругів кровообігу малого та великого.

Малий круг кровообігу служить для насичення крові киснем та віддачі у зовнішнє середовище вуглекислого газу. З лівого передсердя кров потрапляє до лівого шлуночку, Вітки крупним артеріальним стволом аортою починається великий круг кровообігу. Кров з серця іде знову по малому кругу кровообігу до легень насичується киснем та знову іде до тканин. І так замкнутий круг (цикл).

ВИДИ  КРОВОТЕЧИ.

Кровотеча та як результат його, крововтрата, відносяться до найбільш частіших та небезпечним ускладненням бойових травм на війні. Небезпека кровотечі залежить від кількості втрати крові та її інтенсивність. Чим скоріше наступає крововтрата, тім небезпечніше це для організму.

В залежності від часу виникнення кровотечі вона буває первиною та вторинною. Первина кровотеча настає в момент поранення, або в ближчий час після нього. Вторинна кровотеча виникає в різні строки після зупинки первинної кровотечі (3-15 діб), та може виникнути з-за неохайному транспортуванні, гнійному розплавленні тромбу, зачиняющего просвіт сосуду та інші.

В залежності від виду пошкодження сосуду відрізняють кровотечу: артеріальну, венозну, капілярну.

Найбільшу небезпечність для життя людини уявляє кровотеча з сосудів крупного та середнього калібру артеріального типу, коли з рани пульсуючим струменем б’є кров яскраво-рожевого кольору. Така кровотеча часто приводить до швидкої втрати значної кількості крові.

При виникненні венозної кровотечі кров тече рівномірним струменем темно-червоного (з-за наявності вуглекислого газу) кольору. Така кровотеча уявляє для життя меншу безпечність. Однак слідує пам¢ятати, що пошкодження крупних вен черевате не тільки великою крововтратою, але і небезпечністю повітряної емболії.

Капілярна кровотеча як правило, менш інтенсивна та легко зупиняється. Капілярна кровотеча має вигляд, буцім кровіт вся поверховість.

В залежності від місця течії крові, кровотеча поділяється на наріжні та внутрішні. При наріжній кровотечі кров з рани витікає наружу. При внутрішньої кровотечі кров зливається в тканини, органи, внутрішні органи (порожнини). Кровотеча з внутрішніх органів частіше буває скритою, виявляється з запізненням і тому особливо небезпечні для життя.

СПОСОБИ  ТЕРМІНОВОЇ  ЗУПИНКИ  КРОВОТЕЧИ.

-  накладання давлючої пов¢язки (тісної);

-  трохи підняте положення кінцівок;

-  пальцеве притискування головних артеріальних стволів;

-  максимальне згинання або переразгинання пошкодженої кінцівки у суглобі;

-  накладання кровозупиняючого джгута, закрутки.

Накладання давлючої пов¢язки – найбільш розповсюджений та простий спосіб зупинки кровотечі, незначних венозних та капілярних кровотечий. Давлючу пов¢язку не слід накладати туго. Якщо після накладання рука синіє, то це означає, що передавлені вени.

Края рани перед накладанням пов¢язки слідує обробити йодною настойкою. Промивати рану або-чим не слідкує, так як це сприяє додатковому забрудненню рани мікробами. З цього ж розуміння неможно торкатись рани руками а також удаляти з неї інородні тіла.

В деяких випадках незначну кровотечу вдається зупинити створив кінцівці з ділянкою кровотечі трохи підняте положення. Попередньо на рану накласти асептичну пов¢язку.

Зупинка кровотечі шляхом притиснення артеріального стволу пальцями з метою зупинки кровотечі може бути застосовано в любій обстановці. Щоб вміло та  швидко зупинити кровотечу таким способом треба знати місця притиснення артерії. Місця находження визначаються по їх пульсації. Правильність їх притиснення визначається по зупинці кровотечі. Артерію звичайно притискують великим пальцем, іноді накладанням один на одного, чи одразу чотирма останніми пальцями. При зміні рук, тиск надаваний на кровоточивий сосуд не повинен послаблятись.

Часто для зупинки кровотечі з ран кінцівок застосовують максимальне згинання кінцівки у суглобі. Щоб зупинити на передпліччі або голені, кінцівку необхідно зігнути до відказу у відповідному суглобі, заздалегідь суглобі, попередньо покласти у згиб суглобу валкі або тампони з вати чи марлі. Зігнуту руку треба прибинтувати  до плеча , а голень до стегна. Для зупинки кровотечі з сосудів плеча іноді достатньо покласти у підмишечну ямку валик  та туго прибинтувати зігнуту у локтевому суглобі руку до корпусу.

ОСНОВНІ  ПРАВИЛА  НАКЛАДАННЯ  КРОВОЗУПИНЯЮЧОГО  ЖГУТА.

Основним способом зупинки кровотечі з сосудів кінцівок являється накладання кровозупиняючого  джгута.

Джгут повинен накладатися вище рани та блище до неї, щоб не турбувати непошкоджені тканини. Щоб при накладанні джгута не притиснути шкіру, під джгут необхідно підкласти тканину, або накладають джгут безпосередньо на одяг. Джгут накладають так, щоб кожний Слідуючий тур частково перекривав попередній, для надійного закріплення. При цьому перший тур повинен бути самим тугим, а слідуючи втримувати попередній.

Тривале (більш 2 годин) накладання джгута може привести до відмирання кінцівки в наслідок порушення кровообігу в неї. Так що, якщо з моменту накладання джгуту минуло 2 години, то виконують дуже повільне послаблення джгуту на 5-10 хвилин. На цей час кровотечу з рани зупиняють накладанням давлючої пов¢язки. Потім знову накладають джгут, але трохи вище попереднього місця. В послідуючому таке тимчасове зняття джгута повторюється через кожну годину, до тих пір, поки пошкодженому не буде надана лікарська допомога. Для того щоб знати час накладання джгута, коли хворий для надання допомоги буде спрямований далі, час накладання джгута друкується на папері, або тканині та підкладається в місце накладання. Правильність накладання перевіряють по зникненню пульсації артерії нижче місця накладання джгута та по припиненню кровотечі з рани.

ОЗНАКИ  ВНУТРІШНЬОЇ  КРОВОТЕЧІ  ТА  ПЕРША  ДОПОМОГА.

Зовнішні кровотечі ускладнень не уявляють при розпізнаванні. Діагностика внутрішніх кровотеч часто ускладнена. Внутріпорожнинні кровотечі при ушкодженні внутрішніх органів носять прихований характер, і тому найбільш небезпечні. Самовільна їх зупинка спостерігається рідко, що призводить до значних кровотеч.

Діагностуються внутріпорожнинні кровотечі в основному по ознакам гострої крововтрати: блідість шкіри, слабкість, холодний піт, підвищена спрага, запарамщення, мелькання  “мушок” перед очами, обмороч, частий пульс слабого наповнення.

Поранених та вражених з ознаками внутрішньої кровотечі необхідно як можна швидше транспортувати на ПМД або вони потребують у невідкладній хірургічній допомозі.

Опубликовано: сентября 10, 2013.

Add a comment