Інфекційні та паразитарні хвороби

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Вы сейчас просматриваете категорию: Інфекційні та паразитарні хвороби

Вірусний гепатит В (ВГВ) – профілактика


Загальна профілактика ВГВ включає: своєчасне виявлення хворих з різними формами ВГВ і вірусоносіїв (особливу увагу необхідно приділяти групам ризику), ізоляцію та санацію хворих на ВГВ; контроль за службою крові, регулярне обстеження донорів на наявність НВsАg та інших маркерів, обмеження показань до переливання крові та її препаратів; використання одноразових систем для парентеральних маніпуляцій; обмеження показань до парентеральних маніпуляцій; використання спеціалістами, котрі працюють з інфікованим матеріалом, індивідуальних засобів захисту (рукавички, окуляри).

Специфічна профілактика ВГВ: а) активна – проведенні вакцинації; використовують два типи вакцин – плазмову і рекомбінантну.

Дорослих (групи ризику) вакцинують тричі: другу дозу уводять через 1 міс після першої, третю – через б міс після першої. Дозування наводяться у відповідних інструкціях, через те що властивості вакцин різні. Якщо після закінчення повного курсу вакцинації контрольні дослідження показують, що рівень антитіл нижчий за 100 МО/л, уводять ще одну бустерну дозу. У разі правильно проведеної вакцинації і доброї реактивності організму рівень антитіл 100–1000 МО/л зберігається протягом 2 років, потім поступово починає знижуватися.

Вважають, що бустерна доза має бути призначена, якщо рівень антитіл падає нижче за 10 МО/л. У більшості випадків така необхідність виникає через 4–б років, іноді – пізніше.

Підлягають вакцинації: групи ризику з ВГВ; діти, які народилися від матерів, інфікованих НВУ; пацієнтам і персоналу відділень гемодіалізу; особам, котрі одержують різні ін’єкції; медичному персоналу, який має контакт з кров’ю та іншими біологічними рідинами різних хворих, у тому числі з ВГВ.

Для пасивної імунізації використовують гіперімунний імуноглобулін. Контактним із груп ризику його уводять у дозі 0,06 мл/кг маси тіла, бажано протягом перших 24–48 год після контакту. Ефективність дії імуноглобуліну сумнівна у разі його уведення через 7 днів і пізніше після передбачуваного інфікування.

Опубликовано: декабря 25, 2013.

Add a comment

Вірусні гепатити – література


Література:

1. Возианова Ж. І. Інфекційні і паразітарні хвороби. Т.1./ Київ, „Здоров’я” – 2001.-С.601-654.

2. Вовк А. Д., Соляник І. В., Янченко В. І. та співавт. Вірусні гепатити – актуальна проблема охорони здоров’я. // Нова медицина.-№6.-2004.-С.12 – 18.

3. Вовк А. Д., Соляник І. В., Янченко В. І. Сучасні підходи і перспективи лікування хворих на хронічний гепатит С. // Нова медицина.-№6.-2004.-С.26 – 28.

4. Вирусные гепатиты. Указания по диагностике, лечению и профилактитке в Вооруженных Силах Российской Федерации. – 1999г. – С.168.

5. Боброва І. А., Шевчук В. Б., Матяш В. І. Особливості етіотропної терапії хворих на хронічні вірусні гепатити. // Нова медицина.-№6.-2004.-С.30 – 31.

6. Громашевська Л. Л., Гураль А. Л., Марієвський В. Ф. та співавт. Гепатит С: епідеміологія, діагностика, клініка, лікування. Методичні рекомендації.// Нова медицина.-№6.-2004.-С.19 -25

7. Звягінцева Т. Д, Чернобай А. І., Гриднєва С. В. Внутрішньопечінкрвий холестаз і первинний склерозуючий холангіт: від патогенезу до лікування. // Нова медицина.-№6.-2004.-С.53 – 55.

8. Методические рекомендации. Диагностика, лечение профилактика и диспансеризация взрослых и детей, больных вирусными гепатитами. / Одесса.- 2002г. – С.30.

9. Радченко В. Г., Радченко О. Н. Печеночная енцефалопатия. Пособие для врачей-терапевтов, гастроэнтерологов, инфкеционистов./ С. Петербург. – 2002г.- С. 32.

Опубликовано: декабря 25, 2013.

Add a comment

Лікування хворих на вірусні гепатити – 11


Побічні ефекти інтерферонотерапії:

1. Ранні побічні ефекти у Вигляді грипоподібного синдрому (лихоманка, головний біль, озноб, артралгія, міалгія, нудота, діарея тощо) спостерігаються протягом перших 2-х тижнів лікування у більшості хворих. Вони з’являються через 4-5 годин після ін’єкції, їх вираженість може бути зменшена шляхом застосування парацетамолу (0,5-1 г за 30-60 хв. до введення препарату). Введення інтерферону у вечірні години (о 18-20 год.) також може звести до мінімуму прояви грипоподібного синдрому та слабкості. Якщо лихоманка зберігається, парацетамол можна давати ще 3-4 рази на добу (проте максимальна добова доза препарату не повинна перевищувати 4 г).

2. Пізні побічні ефекти (слабкість, депресія) є переважно дозо-залежними і регулюються індивідуальним підбиранням дози, можуть спостерігатися лейко-, тромбоцитопенії, автоімунні феномени, гіпо – або гіпертиреоїдит, утворення антитіл до інтерферону. При загостренні або погіршенні перебігу захворювання слід відповідно коригувати схему терапії, більшість побічних реакцій зникає при зменшенні дози або відміні препарату.

Рекомендації щодо корекції побічних ефектів лікування

Побічні реакції

Слабкість

Нудота

Гранулоцитопенія

Тромбоцитепенія

Рекомендації

Помірно виражені

Помірна

Щодня (рідко блювота)

<0,75×109 в 1л

Менше 50х109 в 1л

Зниження дози на 50%

Тяжкі

Виражена (потребує постільного режиму)

Частіше блювота

<0,5×109 в 1л

Менше 30х109 в 1л

Відміна препарату

З урахуванням побічних реакцій найбільш часто на перші ін’єкції препарату, зазвичай на перші два уколи, з метою кращої адаптації до препарату, рекомендується хворим перші два рази вводити не повну, а половинну дозу – наприклад, по 1,5 млн. ОД, чи "наростаючою схемою": перший раз – 1 млн., другий раз – 2 млн., а з третьої ін’єкції і до кінця лікування – по З млн. Це особливо легко зробити, якщо використовувати шприц-ручку Інтрону А. При наявності зниження кількості тромбоцитів до 120 тис., незначно вираженій лейкопенії до 3,0 тис., лімфоцитозу до 50 – 60%, еозинофілії до 8–10%; з’явлення клітини типу мононуклеарів (до 10) – позитивний результат може дати короткочасна перерва в терапії на 5–7 днів (із призначенням за показаннями метилурацилу чи фолієвої кислоти). Через тиждень картина крові як правило приходить в норму, і курс лікування відновлювається в колишній дозі.

Комбінована терапія переноситься добре, але в окремих випадках може розвиватись гемоліз, спостерігатися висипання на шкірі. Абсолютними протипоказаннями до застосування рибавірину є хронічна ниркова недостатність, анемія, гемоглобінопатії, тяжкі захворювання серцево-судинної системи, вагітність.

Гарний ефект отриман при призначенні також протефлазіду щоденно на протязі 6 міс, антарь-антитокс, гепатофальку, гепабене, 10% відвару астрагалу шерстистоцветкового або флавонаболу, сирепару.

В випадках коли необхідно проводити гемодіаліз, препарат потрібно вводити перед кожною процедурою гемодіалізу.

При наявності автоімуного синдрому призначають імунодепресанти: делагіл, азатіоприм (імуран), кортикостероїди, курс екстракорпоральної детоксикації (плазмосорбція, плазмаферез з плазмообміном по 3-5 сеансів через добу).

У разі Важкого перебігу Хронічних гепатитів одним із засобів рятування життя хворого може бути пересадка печінки. Але при ВГВ і ВГС така операція може виявитися непереконливою, оскільки можливе інфікування пересадженого органа вірусами, що збереглися в мононуклеарних клітинах крові, у клітинах інших органів.

Патогенетичну терапію ХВГ підбирають суворо індивідуально з урахуванням важкості процесу, характеру позапечінкових проявів, вираженості автоімунних реакцій, характеру і важкості супутніх захворювань, віку хворого і великої кількості інших факторів. Головний принцип – не перевантажити печінку медикаментами, найретельнішим чином аналізувати доцільність додавання до основної (етіотропної) терапії інших лікарських засобів.

При цьому необхідно пам’ятати, що залежність від їжі свідчить більше про ураження підшлункової залози, ніж печінки (печінка менш дієтозалежна). У разі диспепсичних явищ, що тривало зберігаються, показані відповідне обстеження дигестивної системи, дієта і лікування залежно від одержаних результатів.

Застосування ентеросорбції при дифузних захворюваннях печінки обґрунтоване наявністю у цих пацієнтів клініко-параклінічних проявів ендотоксикозу. Екстракорпоральні методи детоксикації (гемосорбція, плазмаферез, лімфосорбція) застосовують у хворих із печінковою недостатністю. Вітамінотерапія показана всім хворим на ХГ, особливо за наявності холестазу, що зумовлює порушення всмоктування жиророзчинних вітамінів А, В, Е. Гепатопротектори показані всім хворим на ХГ, тривалість їх використання визначають індивідуально.

Доцільність раннього, одразу після виписки, санаторно-курортного лікування реконвалесцентів (курорти Моршин, Миргород, Трускавець ті ін.) спірна. Інтенсивна фізіотерапія, особливо у разі цитолітичного синдрому, який зберігається, постгепатитної форми синдрому Жільбера, супутніх захворювань підшлункової залози в стадії загострення або неповної ремісії нерідко призводить до погіршення стану реконвалесцентів.

Навіть у тих випадках, коли на вищеназвані курорти направляються реконвалесценти через б–8 міс після виписки, лікування має бути гранично щадним, а контроль за ними – постійним. Найменше погіршення самопочуття або біохімічних показників має служити підставою для негайної відміни фізіотерапії. Навіть у разі найсприятливішого перебігу реконвалесценції санаторно-курортне лікування має обмежуватися щадним режимом, лікувальним харчуванням, легкою гімнастикою, оздоровчим впливом природних факторів. При цьому дуже небажані різкі зміни клімату. Протягом 6 міс після виписки зі стаціонару протипоказані щеплення (їх проводять тільки за життєвими показаннями).

Для оцінки ефективності терапевтичних заходів необхідне повноцінне обстеження пацієнта до початку лікування, в процесі і після його закінчення, а також через 3 та 6 місяців.

Опубликовано: декабря 24, 2013.

Add a comment