Авіаційна медицина - Part 2

Медицина для Вас

Рефераты по медицине, лекции по медицине

Вы сейчас просматриваете категорию: Авіаційна медицина

Авіаційна медицина – предмет, завдання та методи


Виникнення авіаційної медицини має прямий зв’язок з розвитком авіації. Бажання людства оволодіти повітряним океаном стало безпосередньою причиною появи богатьох наук, спрямованих на забезпечення можливості виконання і безпеки польотів. До їх числа відноситься авіаційна медицина. Як і більшість наук, авіаційна медицина не виникла з нічого. В історії освоєння повітряного простору виділяється два етапи: повітроплавання з використанням повітряних куль, аеростатів, дирижаблів і польоти на апаратах, важчих за повітря ( літаки, гелікоптери, ракети), що вимагало вивчення взаємодії організму людини з незвичними умовами зовнішнього середовища та впливу факторів довкілля, а також факторів, які обумовленні динамікою польоту і перебуванням в кабіні літальних апаратів на людину.

1. Предмет авіаційної медицини

Авіаційна медицина – розділ медицини, що вивчає взаємодію організму людини з незвичними умовами зовнішнього середовища в процесі льотної діяльності і розробляє медичні заходи,які забезпечують високу працездатність і безпеку польотів людини на літальних апаратах. Авіаційна медицина має дві особливості: перша – авіаційна медицина – наука здебільшого профілактична , друга – це наука комплексна. Авіаційна медицина включає в себе авіаційну фізиологію, авіаційну гігієну, авіаційну психофізиологію та лікарсько-льотну експертизу.
Авіаційна фізиологія – наукова основа авіаційної медицини – вивчає вплив на організм людини факторів зовнішнього середовища і факторів польоту, зумовлених динамікою переміщення в просторі, пристосуванням організму до цих умов. В розділі обгрунтовуються заходи, спрямовані на профілактику негативного впливу факторів польоту на організм людини і підвищення його працездатності.
Авіаційна гігієна вивчає і розробляє проблеми гігієнічного забезпечення польотів з метою проведення профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення сприятливих санітарно-гігієнічних умов праці авіаційних спеціалістів. Зокрема, обгрунтовуються гігієнічні вимоги до кабін пілотів на літальних апаратах і місць відпочинку льотного складу на аеродромах, вирішуються гігієнічні питання праці льотного і технічного складу, харчування, спеціального спорядження, обмундирування. В розділі формуються гігієнічні вимоги до киснево-дихальної апаратури, а також засоби захисту від впливу високих і низьких температур, агресивних речовин, НВЧ-поля тощо.
Авіаційна психофізиологія вивчає сукупність психічних і фізичних станів та реакцій організму в процесі льотної праці з метою обгрунтування медичних рекомендацій, спрямованих на оптимізацію умов і структури діяльності льотчиків, удосконалення методів їх навчання і тренування.
Лікарсько-льотна експертиза (ЛЛЕ) встановлює придатність льотного складу до льотної роботи за станом здоров’я, відпрацьовує медичні показання і протипоказання до льотної роботи. Важливим завданням ЛЛЕ є відбір осіб, придатних за станом здоров’я до льотного навчання; обгрунтування профілактичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я, високого рівня працездатності і льотного довголіття; реабілітація спеціалістів льотного складу, обмежено придатних або тимчасово непридатних до льотної роботи.

Таким чином, розподіл авіаційної медицини на основні розділи достатньо умовний і не відображає всього розмаїття її змісту. Ці розділи тісно пов’язані між собою і взаємно перетинаються.
Об’єктом вивчення в авіаційній медицині є льотний і технічний склад, а також інші фахівці, які забезпечують виконання польотів. Предмет дослідження включає вивчення умов і особливостей професійної діяльності льотного складу та іншіх авіаційних фахівців, специфічних станів людини в цих умовах (прихованих, пограничних, патологічних), шляхів профілактики і лікування.

2. Завдання авіаційної медицини

Метою досліджень в авіаційній медицині є забезпечення надійності льотної діяльності та безпеки польотів, відпрацювання заходів з підтримки здоров’я і професійного довголіття льотного складу, збереження високої працездатності в будь-яких видах польотів за будь-яких умов. Завдання, що стоять перед авіаційною медициною, можна сформулювати таким чином.
1. Дослідження впливу різноманітних факторів польоту на організм людини з урахуванням її професійної діяльності. Відпрацювання фізиолого-гігієнічних вимог до систем і засобів забезпечення життєдіяльності екіпажів літальних апаратів.
2. Дослідження особливостей діяльності людини в аварійних ситуаціях і розробка медичних вимог до засобів рятування і виживання членів екіпажів літальних апаратів.
3. Дослідження особливостей професійної діяльності екіпажів літальних апаратів і особового складу служб забезпечення польотів. Розробка медичних рекомендацій, спрямованих на підвищення безпеки польотів і ефективності праці авіаційних фахівців.
4. Дослідження психофізиологічних можливостей льотчиків по керуванню літальними апаратами. Розробка медико-технічних вимог до систем індикації, сигналізації і керування.
5. Обгрунтування і відпрацювання вимог до стану здоров’я льотного складу і курсантів ХІЛ, організація та здійснення лікарсько-льотної експертизи. Розробка методів, а також медико-технічних вимог до засобів лікарського контролю за станом здоров’я і працездатністю екіпажів літальних апаратів в міжкомісійний період.
6. Відпрацювання медичних нормативів і рекомендацій по методиці тренування екіпажів літальних апаратів. Обгрунтування фізиолого-гігієнічних вимог до авіаційних тренажерів.
7. Дослідження причин авіаційних подій і передумов до них, пов’язаних зі станом здоров’я і порушенням працездатності екіпажів літальних апаратів, розробка медичних вимог, спрямованих на зменшення авіаційної аварійності.

3. Методи авіаційної медицини

В авіаційній медицині використовуються як загальні для медицини, так і специфічні для даної науки методи досліджень. До загальних відносяться фізиологічні, клінічні, електрофізиологічні, психологічні та інші методи досліджень, які використовуються під час медичного контролю за станом здоров’я льотчика. Спеціфічні методи досліджень розподіляються на дві групи. Першу групу складають методи моделювання факторів польоту і льотної діяльності в наземних умовах. Так, знижений барометричний тиск відтворюється в декомпресійних барокамерах, перевантаження – на центрифугах, кутові прискорення і прискорення Коріоліса – на спеціальних установках, що обертаються, ізоляція та гиподинамія – в сурдокамерах. Основні сенсорно-моторні компоненти льотної діяльності моделюються на льотних тренажерах, окремі її елементи – на макетах приладних дошок, стендах та установках.
Оскільки наземні експерименти далеко не завжди дозволяють в повному обсязі відтворити умови польоту і отримати необхідні дані про стан льотчика в польоті, в останні десятиліття все більш широко здійснюються експериментальні дослідження в умовах польоту на спеціально обладнанних літаках-лабораторіях (друга група методів дослідження). В льотному експерименті значно зростають вимоги до медичної апаратури. Вона повинна буди малогабаритною, надійною в роботі під час впливу професійних умов (перевантаження, вібрації, шуми тощо), мати невелику вагу і забезпечувати якісну реєстрацію медико-біологічних параметрів з використанням звичних способів і, за необхідності, метода телеметрії.
В авіаційній медицині, як і в медицині взагалі, деякі дослідження на попередніх етапах, як правило, здійснюються на тваринах, звичайно під час дії більш значних за величиною фізичних впливів. Але на заключному етапі часто необхідне дослідження при безпосередній участі людини.

4. Положення про авіаційного лікаря

Головною складовою у вирішенні практичних завдань авіаційної медицини є авіаційний лікар військової ланки. До нього висуваються серйозні вимоги. З одного боку, він повинен досить добре розбиратися в загальних питаннях клінічної медицини, бути добре підготовленим з питань специфіки захворюванності льотного складу, діагностики хвороб з прихованим (легким) перебігом, володіти методами спеціальної функціональної діагностики та лікарсько-льотної експертизи. З іншого боку, авіаційний лікар повинен добре знати специфіку і особливості діяльності льотного складу та умов його життя і праці, правильно здійснювати заходи по підвищенню працездатності. Він повинен вміти оцінювати готовність льотчика за станом здоров’я до виконання того чи іншого польоту. В цьому відношенні лікар частини несе повну, і не тілки моральну, відповідальність за безпеку польоту кожного льотчика.
Авіаційний лікар, як правило, проводить важливу науково-практичну роботу. Більшість видатних авіаційних лікарів постійно поєднували практичну діялність з науково-дослідницькою роботою.
Наказом Заступника МО України – Командувача Військово-Повітряних Сил України № 194 від 4.10.1999 року введено в дію “Положення про авіаційного лікаря ВПС України”, в якому відображено основні права та обов’язки авіаційного лікаря.

Опубликовано: августа 17, 2012.

Add a comment